Paulo Coelho - Хіпі

Єдиною на той час помилкою Фроммера було обмеження свого путівника Європою. Хіба не існували інші цікаві місця? Чи ж люди не були більше схильні поїхати до Індії, ніж до Парижа? Фроммер виправив цю помилку кількома роками пізніше, але тоді «Невидима пошта» взялася популяризувати шлях до Південної Америки – до колись загубленого міста Мачу-Пікчу 6 6 Місто інків у горах Перу на висоті 2430 м, побудоване в XIV—XV ст.; стало відомим унаслідок експедиції археолога зі США Гайрама Бінґема 1911 р. , застерігаючи всіх, аби не надто розбалакували це тим, хто не знав культури хіпі, бо невдовзі в те місце понаїдуть варвари з фотоапаратами та розлогими поясненнями (що швидко забуваються) про те, як одне індіанське плем’я створило так добре сховане місто, що його можна було відкрити лише з висоти – а це ж уважали неможливим, бо люди не літають.

Будьмо справедливими: існував і другий неабиякий бестселер, не такий поширений, як книжка Фроммера, але його проковтували люди, що вже пережили свою соціалістичну, марксистську, анархістську фазу, завершивши її – усі – глибоким розчаруванням у системі, вигаданій тими, хто казав про «незворотність узяття влади робітниками всього світу». Або що «релігія – це опій для народу» – на це заперечували, мовляв, хто вживає такий тупий вислів – нічого не тямить у народі, а ще менше – в опії. Адже в уявленнях погано й строкато вдягненого юнацтва жили Бог, боги, богині, ангели й тому подібне. Єдиною проблемою було те, що в тій книжці під назвою «Ранок магів» двох авторів: француза Луї Повеля та радянця Жака Берж’є – математика, колишнього розвідника, невтомного дослідника окультизму 7 7 «Le Matin des magiciens. Introduction au réalisme fantastique» ( фр. «Ранок магів. Вступ до фантастичного реалізму»), 1960, – книжка езотеричної тематики, де робиться спроба пояснити загадкові явища та події історії, зокрема німецький націонал-соціалізм. Характеристика Жака Берж’є неточна: Яків Бергер (1912—1978) народився в Одесі, 1925 р. з родиною переїхав до Франції, здобув освіту інженера-хіміка; брав участь у русі Опору, допоміг з’ясувати координати німецького ракетного центру в Пенемюнде, який 1943 р. було бомбардовано; в’язень Маутгаузена. , – говорилося прямо протилежне політичним підручникам: світ складається з цікавенних речей, існують алхіміки, маги, катари, тамплієри – уживалися й інші слова, з якими не стати лідером продажів у книгарнях: один примірник читало щонайменше десять осіб – через непомірну ціну. Зрештою, Мачу-Пікчу теж згадувалося в книжці, і всі хотіли поїхати туди, до Перу, і там була молодь з усього світу (гаразд, з усього світу – це трохи перебільшення, бо ті, хто жив у Радянському Союзі, не могли аж так легко виїхати звідти).

Та зрештою вернімося до справи: юнацтво з усіх куточків світу, кому вдавалося оформити безцінний «паспорт», зустрічалося на так званих «хіпівських тропах». Ніхто не знав точно, що означало слово «хіпі», та це було неважливо. Можливо, воно мало значення «велике плем’я без вождя», або «маргінали, що не нападають», або всі разом характеристики, зроблені на початку цієї глави.

Паспорти, ці маленькі книжечки, видані урядом, покладені в прив’язану на поясі сумку разом з грошима (які не були вже такими важливими), використовували подвійно. По-перше, як усі знаємо, аби мати змогу перетнути кордон – адже прикордонники не піддавалися на прочитані новини й не відправляли назад людину лише через те, що не звикли до того одягу, і того волосся, і тих квітів, і тих намист, і того бісеру, і тих усмішок, від яких здавалося, що людина перебуває в постійному екстазі, – усе це приписували зазвичай, хоч і несправедливо, дії диявольських ліків, які – стверджувала преса – молодь споживала у щораз більших кількостях.

Другою функцією паспорта було убезпечити його власника в екстремальних ситуаціях – коли гроші повністю закінчувались і він не мав до кого звернутися. Ота «Невидима пошта» завжди надавала необхідну інформацію про місця, де документ можна було продати. Ціна змінювалася залежно від країни: паспорт Швеції, де всі біляві, високі й світлоокі, коштував дуже мало, оскільки міг бути перепроданий лише білявим, високим, світлооким і вони не були, як правило, у списку найбільше затребуваних. Але паспорт Бразилії коштував цілого статку на чорному ринку через те, що в цій країні, окрім білявих, високих і світлооких, є також чорні, високі й низькі з темними очима, люди східного типу з широкими очима, мулати, індійці, араби, євреї – ціла суміш, що мріяла про один із найжаданіших документів планети.