Томас Тімайєр - Подих диявола.

Після вечері прибрали зі стола, вимили посуд і зібралися перед каміном. Еліза обіцяла, що вони покажуть свої покупки вченому до того, як лягти спати.

Лєна купила собі гарну шпильку з бурштиновою прикрасою, Віллі — колоду карт, за допомогою яких можна було показувати фокуси, Берта вразив складаний ніж зі штопором, а Мицик вибрав для своєї колекції чудесного лицаря — вирізаного з дерева й розфарбованого.

— А що купив собі ти? — запитав Гумбольдт.

— Ось,— Оскар простягнув йому книгу, що, як він думав, повинна сподобатися батькові. У ній було кілька чорно-білих картинок і схематичних малюнків, які скидалися на ілюстрації в наукових публікаціях. Дослідник узяв тоненький том і почав його гортати.

— Джон Клів Сіммс «Теорія концентричних кіл»,— із гордістю сказав Оскар.— Книга про порожню Землю.

Він знав, що батько схвально ставився до того, що він читає не тільки романи, але й наукові книги, і був дуже здивований, коли той раптом розсміявся.

— Ну й читання ти собі купив,— витер він сльозу в куточку ока.— Я не знав, що її переклали з англійської. Сподіваюся, ти не сприймаєш усе це всерйоз.

— Чому? — розчаровано запитав Оскар. На звороті книги було написано, що саме вона надихнула Жуля Верна на написання роману «Подорож до центру Землі [2] «Подорож до центру Землі» — фантастичний роман французького письменника Жуля Верна. В 1864 році він вийшов друком у Франції під назвою «Voyage au centre de laTerre». У 1873 році його переклали німецькою мовою. Роман розповідає про гамбурзького професора Отто Ліденброка, його помічника Акселя й провідника Ганса Б’єлка та їхні пошуки первісного моря всередині Землі. Вони починають свою подорож у жерлі ісландського вулкана Снайфельдс. Роман неодноразово екранізувався, у тому числі Джеймсом Мейсоном (1959) і Бренданом Фрейзером (2008). ». Вона не може бути поганою!

Батько знову розсміявся, та так, що Оскар образився.

Підбігли друзі, щоб теж подивитися на книгу.

— Що трапилося?

— Джон Клів Сіммс був капітаном американськоїармії,— пояснив Гумбольдт.— Він стверджує, що Земля — порожнє тіло, всередині якого існує Сонце. Втім, цю теорію до нього висували англійський астроном Едмунд Галлей і швейцарський математик Леонард Ейлер. На їхньому прикладі можна побачити, що навіть великі вчені не можуть уникнути помилок. Ця ідея виникла, коли люди намагалися пояснити деякі фізичні явища. І вони думали, що не тільки Земля, але й такі планети, як Венера, Меркурій та інші мали бути заселені. Нібито життя мало розвиватися всередині цих небесних тіл.

— Усередині? — Берт широко розплющив очі.

— Далі краще,— вів далі Гумбольдт.— Сіммс переконував конгрес у тому, що до Південного полюса необхідно відрядити експедицію. Він припускав, що саме там розташований вхід у порожній світ.

— Чому там?

— Головним аргументом було північне сяйво. Він не міг пояснити, як воно з’являється, і стверджував, що це світло, що проникає з-під льодовиків. Чудово, правда?

Шарлота насупилася:

— А що стало з експедицією?

— Нічого. Її спорядили, але вона не відбулася. Учасники підняли бунт. Імовірно, вони зрозуміли, що повірили шарлатанові. Вони відмовилися вважати його керівником команди й розійшлися. Якщо ти прочитаєш книгу критично, а не будеш сліпо вірити всьому, що там написано, то багато чого навчишся. Теорія про порожній світ нічим не обґрунтована, але, боюся, деякі ідеї, якими б абсурдними вони не були, проникають у розуми деяких людей і пускають там коріння. Але в будь-якому разі, це цікаве читання.

Оскар схопив книгу й сховав. Йому дуже захотілося повернутися до своєї кімнати.

Гумбольдт із посмішкою подивився на хлопців.

— Ви вибрали чудові речі, я дуже задоволений.— Він надпив ковток портвейну.— У мене теж є для вас новина. Поки вас не було, до нас заїжджав кур’єр. Він привіз листа, якого його мені не хотілося б від вас приховувати.

Він поліз у потаємну кишеню жилета й вийняв жовтуватий аркуш паперу, на якому стояла адреса відправника — Берлінського університету. Нижче йшов довгий текст, написаний тонким пером. Гумбольдт зсунув окуляри на кінчик носа, відкашлявся й почав читати.

— Високошановний пане Донхаузер,— він зробив багатозначну паузу. Усі в цьому домі знали, як ученого зачіпало, коли до нього зверталися офіційно. Сам він був переконаний, що є позашлюбним сином Александра фон Гумбольдта, чого, на жаль, не міг довести напевно.— Я розумію, що мій лист застане вас у не надто сприятливий час, але все ж таки хочу випробувати свою удачу. Ви давно вже повернулися до університету спиною, про що я дуже шкодую. Проте, дозвольте завірити вас, що я розумію мотиви, що змусили вас так вчинити. Ми обидва знаємо, що уклад нашого університету давно потребує вдосконалення, і я вважаю своїм завданням внести зміни. Мене звати доктор Якоб Шпренглер, я новий директор Берлінського університету Фрідріха Вільгельма.