Томас Тімайєр - Подих диявола.

— Високошановні дами та добродії, вітаю вас у раю покупок «Векверт і Дорт». Радий, що ви до нас зазирнули. Ми маємо одяг провідних виробників із усіх кінців землі. Ви в нас уперше?

— Так і є,— чарівливо посміхнулася Шарлота.— І ми дуже нервуємо.

— Уперше! Як чудово! — чоловік потер руки.— У нас стільки всього можна подивитися, такий великий вибір. Ви будете здивовані. Дозвольте мені бути вашим провідником. Дозвольте провести цим незайманим лісом, якщо я можу використати подібну метафору.— Його погляд упав на темношкіру Елізу, і якщо він і був приголомшений, то нічим не видав свого подиву.— Ви шукаєте щось певне або хочете оглянути все?

— Ваша пропозиція дуже заманлива, але наш час, на жаль, обмежений,— відповіла Шарлота.— Ми хотіли б придбати цим молодим панам гарний сучасний одяг,— дівчина вказала на п’ятьох друзів.— Сорочки, піджаки, штани й черевики і для дівчини, природно, відповідну сукню. Якщо можливо, з нової весняної колекції. Як бачите, їхній зовнішній вигляд не відповідає модним тенденціям.

— Це так,— чоловік підійшов і помацав куртку Оскара. При цьому в нього було таке обличчя, начебто він відкусив лимон.— Гарна робота,— похвалив він.— Хамбах, чи не так?

— А... так,— кивнув Оскар.

— Здається, я можу запропонувати вам одяг такої ж гарної якості, тільки небагато модніший. Ви побачите, у нас найтонша англійська вовна. У неї більш щільне переплетення ниток, і тому вона легша і стійкіша до забруднень. Чи не будете ви такі люб’язні проїхати за мною, будь ласка...

Продавець рушив до середини залу, де на них чекав великий ліфт із кутими ґратами.

— Четвертий поверх,— сказав він.

Хлопець-ліфтер, вимуштруваний, немов готельний посильний, у смугастому жилеті й капелюсі, натиснув потрібну кнопку.

— Я думав, що це весь торговий дім,— Мицик дивився, як за ґратами швидко віддаляється перший поверх.

— Один поверх? — поблажливо посміхнувся продавець.— О, ні! У нас шість поверхів, і на кожному представлено свою групу товарів. Площа нашого торгового дому становить три тисячі квадратних метрів. На першому поверсі розміщено товари зі знижкою та залишки минулих колекцій. На другому поверсі жіночий одяг, на третьому — чоловічий. На четвертому поверсі ми розмістили товари для дітей і молоді. На п’ятому поверсі продаються штори, постільна білизна, килими й галантерея. На останньому поверсі — господарський дріб’язок, іграшки та книги.

— У вас є книжковий відділ? — здійняв брови Оскар.

Візит до «Векверта й Дорта» уже не здавався йому таким безглуздим. Книги були його пристрастю. Особливо любив він пригодницькі романи й детективні історії. Карл Май, Жуль Верн, Артур Конан-Дойль, Едгар Аллан По були його героями. Не відвертав він ніс і від гарних довідників. Путівники, словники, спеціальні довідники — усе могло придатися. Що стосується останніх, у домі батька їх була сила-силенна. Це була одна з найбільших бібліотек Берліна, хоча про неї мало хто знав. Чого не вистачало в цій бібліотеці, так це романів. Батька не цікавили вигадані історії, як він сам говорив. Оскар же був іншої думки. Раніше подібні книги допомагали йому змиритися з безнадійністю життя, зараз же він читав їх, щоб відпочити. Не минало й вечора, коли б він не прочитав хоча б декількох сторінок. Це допомагало йому заснути й бачити чудові сни. У нього навіть була думка написати колись книгу. Після того, що він пережив, допомагаючи батькові, матеріалу для неї було достатньо. Пригоди в Перу, відкриття Атлантиди, зустріч із лиховісним створінням із глибин космосу... Не потрібно нічого вигадувати. Колись він напише, потрібно тільки трохи більше часу... Пролунав дзвінок, ліфт зупинився.

— Четвертий поверх, ми приїхали,— продавець запросив їх вийти.

— Можна з тобою поговорити? — запитав Оскар Шарлоту.

Племінниця дослідника здивовано підняла брову.

— Що таке? Чи не хочеш ти часом сказати, що соромишся при мені роздягатися? Ти ж боровся з гігантськими комахами й морськими монстрами.

— Ні, справа не в цьому.— Він подивився на хлопчика, який під наглядом матері приміряв вовняний светр із високим коміром. Він був увесь червоний і ледве стримував сльози. Напевно, тканина бул

колючою.

— Тоді в чому справа?

— Хочу запропонувати тобі угоду.

Губи дівчини розтяглися в самовдоволеній посмішці:

— Що саме, перепрошую?

— Угоду. Deal, як кажуть англійці,— він сподівався справити на неї враження своїм знанням англійської.— Пропозиція в мене така: ми з друзями погоджуємося брати участь у цій грі й покірливо проходимо цю процедуру, і за це нам дозволяється відвідати п’ятий поверх і дещо там вибрати. Іграшку, книгу або ще щось.