Томас Тімайєр - Подих диявола.

Еліза спрямувала погляд уперед. Перед нею немов ліс піднімалися дуже високі гриби. Їхні шапинки, завтовшки не менше метра, здавалося, були охоплені вогнем. Зелене сяйво було тут найяскравішим. Світилися й ніжки грибів, і внутрішня поверхня шапинок. Особливо яскраво світилися пластинки грибів, які самі по собі були вигадливої форми. Скривлені ніжки нагадували стовбури прадавніх дерев. Біля землі їх укривали мохи й лишайники, роблячи гриби схожими на живих, дихаючих велетнів. Були тут і пучки високої трави, що нагадувала бамбук, і дивні круглі рослини, що нагадували футбольні м’ячі, тільки набагато крупніші, завбільшки з каретне колесо. Над рослинами снували комахи, завтовшки в палець, наповнюючи повітря дзижчанням.

Еліза опустила Вілму на землю.

— Що це за місце? — прошепотіла Шарлота.

— І гадки не маю,— відповів заворожений Лілієнкрон.— Можливо, воно з’явилося в результаті землетрусу? Звідкілясь проникала вода, і це стало причиною розвитку такої розкішної фауни. Ви тільки помацайте ґрунт! Він увесь просякнутий міцелієм. Здається, це родина Macrolepiotarha codes.

Еліза послухалася поради й понюхала руку. Вона пахла свіжими лісовими грибами.

— А ті круглі штуки? — Шарлота вказала на інший бік галявини, де кільцем стояло з дюжину «м’ячів» заввишки з людину.

— Можливо, це вид Calvatia,— замислився Лілієнкрон.— Гігантські дощовики. Точно можна буде сказати, якщо оглянути їх уважніше. Проте, можна припустити, що в печеру задуває вітер і розносить спори грибів.— Учений оглянувся. Його очі світилися радістю першовідкривача.— Чудово! Ми перебуваємо за десяток кілометрів від поверхні Землі. Я б усе віддав, щоб мої колеги могли все це побачити.

Еліза посміхнулася. Відтоді, як вона вперше побачила цього чоловіка, він іще ніколи не був таким щасливим і задоволеним.

Оскар, пригнувшись, пробіг до місця, де помітив робітників. Їх оточувало особливо багато величезних витесаних каменів. Кам’яна стіна за ними червоніла, немов свіжа кров. Кілька блоків були покладені на примітивні ґринджоли й очікували навантаження на один із возів з ящерами. Землю вкривали відбитки ніг і копит. Клацання батогів стало голоснішим. Обережно виглянувши з-за рогу, юнак зрозумів, що рабів знову гнали до роботи. До нього наблизилася група чоловіків і жінок. Їх супроводжувала моторошна на вигляд істота. Величезна, скоріше, широка, ніж висока, з перехрещеними за спиною мечами. Шкіра в неї була гладенькою та лускатою, як у рептилій, із пучками миршавої шерсті на плечах. Груди й спину вкривали рубці. Ніяких сумнівів, вона дуже скидалася на статую, побачену в тунелі. В одній руці чудовиськ тримало щит із шипами, в іншій — батіг, яким час від часу клацало над головами рабів. Неподалік від них стояли його родичі. Один із них на вигляд був набагато старшим від інших. Шкіра в нього була сірою, чорне обличчя вкрите зморшками, виднілися гострі довгі зуби. Той, що стояв поряд із ним, був неймовірно гладким. У нього були широкі стегна й відвислий живіт. На шкіряних ременях, що переперізували жирне тіло, висіли кістки тварин. Вуха, губи та соски в нього були проколоті, у них висіли ланцюжки й металеві брязкальця, що деренчали під час ходьби. Плечі вкривали татуювання — зірки, хвилясті лінії та якісь абстрактні символи.

Серце в Оскара похололо. Група була всього за двадцять метрів від нього. Що робити? Не вигадавши нічого кращого, він метнувся до стрімкої кам’яної стіни. Там лежало з десяток менших каменів, іще не обтесаних. Він пригнувся. Але костюм-хамелеон не зрадив. Група зупинилася. Вона складалася з семи людей — чотирьох чоловіків і трьох жінок. Одна з них виявилася зовсім дівчинкою — років десяти або одинадцяти. У неї було довге чорне волосся, одяг дуже потріпався й забруднився. Шкіра почервоніла від пустельного пилу. Наглядач клацнув батогом і прикрикнув на бранців глибоким хрипким голосом. Хоча Оскар і не зрозумів ані слова, було ясно, чого він хотів. Четверо чоловіків схопилися за мотузки, а жінки стали за ґринджолами й почали їх штовхати. Видно було, як вони напружилися. Дівчинка хотіла допомогти, але наглядач відіпхнув її убік. Напевно, для такої роботи дітей не використовували. Щоки в дівчинки запали, очі гарячково блищали. Вона втомлено опустилася на камінь неподалік від Оскара й почала ритися в сумці. Витягла звідти кусень хліба та пляшку з водою й почала дивитися на тих, хто штовхав сани. Клацання батога поступово затихало.

Оскар полегшено зітхнув. Під костюмом він був увесь мокрий від поту. Диво, що його й досі не виявили.