Томас Тімайєр - Закон Хроноса

Дослідник насупився.

— Ви маєте рацію. Це креольською. Точніше, мовою фаблас.

— Фаблас? — перепитала Шарлотта.

— Рідна мова Елізи. Друга мова на Гаїті.

— Не пам’ятаю, щоб Еліза розмовляла з нами своєю рідною мовою,— зауважив Оскар.

— Тому що це мова рабів,— відповів дослідник.— Не те, щоб вона її соромилася, але нею розмовляють тільки місцеві.— Гумбольдт обперся на ціпок: — Усе почалося з того, що власники плантацій купували африканських рабів, які розмовляли всілякими мовами. Це дозволяло їм сподіватися, що раби не будуть спілкуватися між собою, і це запобіжить бунтам. Природно, така ситуація тривала недовго. Із суміші французької лексики й африканських діалектів виникла гаїтянська мова.— Він дістав із сумки світлу стрічку й підняв її, щоб усі побачили: — Схоже, настав час скористатися лінгафоном. Я дещо розумію креольською, але потрібно, щоб і нас зрозуміли.

Він заправив стрічку під комір сорочки й увімкнув прилад. Пролунало тихе попискування.

Дослідник звернувся до Елізи:

— Еске в ка мішурі метр, коулйє а? — Зараз ти мене розумієш?

В Елізи округлилися очі. Вона так і залишилася сидіти з відкритим ротом, здивовано дивлячись на дослідника.

— Уї,— нарешті, кивнула вона.

Гумбольдт посміхнувся.

— Чудово. Добре, що я вже настроїв лінгафон на фаблас. Це значно полегшить спілкування.

— Сиб а рє мажик.

— Чарівництво? — посміхнувся Гумбольдт.— Ні. Усього лише маленька технічна штучка. Бачиш, ця стрічка приймає твої слова, перекладає їх, і мені здається, що розмовляєш ти. Згодний, технічні подробиці складно зрозуміти, але в принципі, ця стрічка не що інше, як модулятор голосу. Ми використовували її в нашій останній експедиції, пам’ятаєш?

Еліза недовірливо на нього подивилася й похитала головою.

— Зараз це не важливо. Головне, ми можемо розмовляти одне з одним. Ти не проти, якщо я й тобі стрічку надягну? Тоді всі інші теж зможуть тебе розуміти.

— Муєн вле крейє фанта а? Мін, чи ап аншанте.

Нан чи рете йон леспрі.

— Ніяких духів. Це зовсім нешкідливо,— він передав їй стрічку.

Жінка взяла річ у руки й підозріло оглянула. Вона прошепотіла кілька слів, але перекладач не відреагував.

— Так він не працює. Потрібно надягти на шию, ось так,— показав дослідник.— Бачиш? — Він хотів їй допомогти, але Еліза відмовилася.

— Нон, муєн ка фе чи тет у.

— Прекрасно, спробуй сама. Ззаду є дві кнопки. Бачиш? Молодець. Залишилося взяти навушник і вставити у вухо, тоді ти розумітимеш, про що ми говоримо. Так, правильно,— посміхнувся він.— Спробуємо. Ти мене розумієш?

Еліза подивилася на нього з-під нахмурених брів і кивнула:

— Так.

— Я Карл Фрідріх. Це Шарлотта й Оскар. Десь іще тут ходить Вілма. Подивимося, чи знайду я її. Вілмо, ти де?

Пташка ківі вискочила з-під ліжка й із цікавістю подивилася нагору.

— Іди сюди,— сказав Гумбольдт.— Сідай до нас.

Вілма покрутила головою й заплигнула на ліжко.

— Привітайся з Елізою.

— Привіт. Я Вілма. У тебе є щось смачненьке?

Еліза відхитнулася.

— Вона вміє розмовляти.

— Точно,— підтвердив Гумбольдт, докірливо подивившись на птаха.— У Вілми є власний перекладний пристрій. Бачиш? Втім, вона все ж таки дівчинка, і мені здається, із задоволенням поласувала б,— він указав на шматочок булочки на столику біля ліжка.

Еліза подала булку Вілмі й хихикнула, дивлячись, як пташка поділила його дзьобом на дрібні шматочки і з’їла.

Професор Вайсшаупт нахилився до Оскара.

— Навіть уявити не міг такого! У вас такі стрічки й у поїздках були?

— Так. Спочатку, щоправда, це був великий ящик,

але згодом його вдосконалили.

— Удосконалили, це ще м’яко сказано, мій юний друже,— сказав професор.— Сенсаційно! Якщо пустити в серійне виробництво, ми всі станемо мільйонерами. Ви думали про те, щоб запатентувати пристрій?

Оскар похитав головою.

— Батько не женеться за грішми. Він достатньо заробляє на замовленнях, щоб займатися подальшими дослідженнями. Більше йому не потрібно. Збирати гроші винятково заради грошей йому б і на думку не спало.

Вайсшаупт підвівся.

— Гадаю, ви маєте над цим подумати. Ви б зробили людству велику послугу, полегшивши взаєморозуміння народів. Але я, природно, не хочу на вас тиснути. Гадаю, в моїй подальшій присутності немає необхідності. Пане фон Гумбольдт, пані Молін, фрейлейн Ритмюллер. Якщо знадобиться моя допомога, покличте сестру, вона мені передасть. Радий був вас бачити,— схилив він голову.