Томас Тімайєр - Закон Хроноса

Ну, от він і видав себе. Але краще вже так, ніж приховувати все й надалі.

— Нещодавно… Вночі?

— Твоя таємна подорож. На машині часу. Твоє поранення…

Погляд дослідника моментально став холодним. Твердим. На якусь мить здалося, що він забув про Оскара, але потім на його обличчі промайнула сумна посмішка.

— Не таке вже таємне, як мені хотілося б,— пробурмотів він.— Як ти міг подумати, що я тебе обдурюю?

— Де ти був?

— У майбутньому,— Гумбольдт відвів його у бік і знаком показав, що потрібно говорити тихіше.

— Там…— Оскар так і не закінчив фразу від подиву.— Але ти казав, що цього не можна робити. І чому потай?

— Тс-с-с,— прошепотів дослідник.— Не так голосно. Не хочу, щоб інші почули. Ти комусь розповідав?

— Ні, але дуже хотілося, можеш мені повірити.

— Оскаре, так було потрібно. Результати першої подорожі Вілми дуже мене стурбували. Мені потрібно було бути впевненим, що я не піддам вас небезпеці, розумієш?

— Ні.

Гумбольдт на мить замислився, а потім сказав:

— Можливо, тобі й не зрозуміти, але в мене були свої причини для цієї подорожі. Свого часу я тобі все розповім, але зараз прошу не говорити іншим, що ти бачив. Можна на тебе покластися?

Не встиг Оскар відповісти, як підійшли Шарлотта з Елізою. Він кивнув, і Шарлотта вигукнула:

— Ти повернувся прямо до чаю, дядьку! Ти вже поїв чи питимеш чай із нами?

Гумбольдт багатозначно подивився на Оскара й обернувся до жінок.

— Я поїв, дякую. Але із задоволенням вип’ю чаю

з булочкою,— сказав він.— Хочу вам дещо розповісти.

— Що?

— Виявилося, що перша подорож у часі може трапитися швидше, ніж ми очікували. Ми з Пфефферкорном розв’язали всі проблеми, відтак що ніщо не заважає нам вирушати в дорогу.

— Правда? Це ж здорово! Коли їдемо?

— Я думав, може… завтра вранці. Ну, задоволені?

— Ще б пак! Звісно! Не знаю куди, але вже чекаю не дочекаюся,— просяяла Шарлотта.

Вона схопила дядька під руку, і вони попрямували до будинку. Еліза з Оскаром мовчки пішли слідом.

С ім осіб, сім стільців. Брати розташувалися по колу. Обличчя сховані за масками. Звична картина. І все ж таки цього разу щось було не так.

Трапилося те, чого ніколи не траплялося від моменту заснування ложі в 1721 році. Великий Майстер допустив стороннього. Людину, яка не була масоном.

Непосвяченого.

Присутні явно нервували, нишком обмінювалися поглядами й жестами. Хто цей чужинець? Що йому потрібно? Як Майстер прийняв таке рішення, не порадившись із іншими?

Невідомий стояв за високоповажним Майстром, опустивши голову й схрестивши руки. Він був тут єдиною людиною без маски. Обличчя незнайомця перебувало в тіні, але можна було легко побачити, що ніс у нього був не раз зламаний, а обличчя та голову вкривали численні шрами. Про що думав Майстер, запрошуючи сюди подібну особу?

Високоповажний Майстер підняв руку. Потім підвівся і зняв маску. Ще одне нововведення.

— Підносимо хвалу всевидючому архітекторові.

— Підносимо хвалу всевидючому архітекторові.

Еріх фон Фалькенштейн був прусським генералом. Командуючий піхотою та військовий радник покійного імператора. Сорока дев’яти років, із коротким їжачком волосся на голові й акуратно підстриженими вусами. Великим Майстром ложі він став зовсім недавно, але мав таку силу й авторитет, що викликав повагу й у старих майстрів.

Усе в ньому свідчило про військову дисципліну: пряма постава, форма, що бездоганно сидить, холодний пронизливий погляд. Ніщо не могло вислизнути від його очей. І погляд був швидшим, ніж у білки, холоднішим, ніж у змії. Фалькенштейн був затятим ворогом демократії й парламентаризму й не приховував від близьких друзів, що вважає Вільгельма занадто слабким і поблажливим. Захоплення й повага, що її кайзер відчував стосовно Великої Британії, сприймалися Фалькенштейном як велика загроза Німецькій імперії. Саме тому він та інші масони склали план, як прибрати Вільгельма з дороги, утворити військовий уряд і обвинуватити в убивстві соціалістів. Убити трьох зайців одним махом, як казав Фалькенштейн.

— Будь ласка, вийдіть уперед, пане Берінгер. Станьте посередині,— Фалькенштейн указав на кам’яне око в підлозі.

Чоловік був здоровий як бик, кремезної статури й, очевидно, надзвичайної сили. Його рухи були вивіреними, як у професійного боксера.

Георг Штангельмайєр, колишній вихователь імператора, відомий як брат Георг, зневажливо поморщився. Крізь аромат дешевої туалетної води виразно пробивався запах стічної канави. Дрібний кримінальник найгіршого штибу. Берінгер… Десь він уже чув це ім’я. Міністерський радник Натаніель Штрекер одного разу його згадував. У минулому вони з сином часто використовували цю людину для надання дрібних послуг. Але що могло спонукати Майстра запросити сюди дрібного злодюжку? Чи він, бува, не сповна розуму?