Томас Тімайєр - Закон Хроноса

— Цілком і повністю,— сказав Берінгер, який завжди знав, як утриматися на плаву.— Інформація може виявитися дуже цікавою для вас і ваших друзів. І починатися вона буде іменем: Карл Фрідріх фон Гумбольдт.

Штрекер деякий час помовчав, не зводячи монокля з відвідувача. Потім невдоволено фиркнув:

— Гумбольдт, гм?

— Саме так,— посміхнувся Берінгер. Він добре розбирався в людях. Незацікавленість Штрекера була вдаваною. Насправді той уже попався на гачок.

— Що з ним? Зарозумілий вискочень. Статті про нього в газетах здіймають справжню бурю, але цей галас дуже швидко стихає. Я читаю газети, наскільки вам відомо. Я знаю про те, що відбувається в його підвалі. Про це ви хочете зі мною поговорити?

— Певною мірою.

— Тоді, я сподіваюся, ви розповісте щось новеньке, адже, як виявилося, вся ця історія була просто газетною качкою. Від початку й до кінця її придумав жалюгідний репортерисько, якому потім довелося виправдовуватися.

Берінгер посміхнувся.

— А що коли я скажу, що це була не качка?

— Що ви маєте на увазі? — Штрекер випустив медальйон із пальців. Такого символу Берінгер іще не бачив. Око, коло й трикутник.

Очі Берінгера перетворилися на щілинки.

— Облишмо недомовки, пане Штрекер. Ваш син, звісно ж, повідомив вас, що йдеться про машину. Я б не приїхав сюди через якусь газетну качку,— він підвівся.— Можу розповісти вам дещо цікаве про цього птаха, але спочатку хочу довідатися, скільки ви за це заплатите. Мені не хочеться витрачати час на ігри.

Штрекер опустив очі на медальйон.

Берінгер чекав. Він розумів, що почав ризиковану гру. Такі люди, як Штрекер, слухатимуть тільки тоді, коли їм приставлять пістолет до грудей. А це неможливо. Скоріше вже вистрілять у вас.

— Я знаю, що ви й деякі інші високопоставлені особи виявляєте особливу цікавість до Гумбольдта і його винаходу. Чому, мені невідомо, та й не дуже цікавить. Те, що я прочитав у газеті, здалося мені занадто дивним, щоб бути правдою. Але потім я навів довідки, і виявилося, що цей пристрій дійсно існує. Більше того, він уже працює.

Натаніель Штрекер кинув на нього повеселілий погляд.

— Звідки ви знаєте?

— Дозвольте залишити це при собі. Те, що в Гумбольдта є машина часу, і вона успішно пройшла перші випробування,— це факт.

Штрекер засопів.

— Знаю. Але це всього лише іграшка, прототип.

Занадто мала, щоб відправити в подорож у часі людину. Що ж ви хочете мені розповісти?

— Я кажу не про маленьку машину, а про велику.

— …велику?

Берінгер посміхнувся. Тепер Штрекер був у його владі. Прийшов час випустити кота з мішка.

Середа, 16 червня 1895…

Гумбольдт не вийшов ні до сніданку, ні до обіду. Знову. Приходив і йшов, коли заманеться, і навіть не ставив їх у відомість. Кімната виглядала так само, як і завжди. Постіль заправлена, книги акуратно розставлені на полицях. Ані сліду розірваної сорочки або закривавлених пов’язок. Екіпажу не було, а відтак, швидше за все, дослідник умчав до Пфефферкорна. Ніхто, крім Оскара, не знав, що трапилося, навіть Еліза, яка зазвичай була в курсі всього.

Оскар не зважився видати батька. Йому було соромно підглядати за ним, але ще більше він соромився того, що гнівався на скритність батька. З Елізою поговорити він не міг — та останнім часом і без того поводилася досить дивно. Немов замкнулася в собі. Співала пісні своєї батьківщини й проводила дивні ритуали. Її кімната дедалі більше скидалася на гаїтянське культове місце: під стелею висіли жмутики сухих трав, на полицях стояли опудала тварин, банки й тиглі, у яких зберігалися порошки, мазі й усілякі екзотичні настоянки. Раніше вона запрошувала його до себе й розповідала різні історії, але це було давно.

Довіритися Шарлотті він теж не міг. Залишалося тільки чекати. Знову.

Уже продзвонило третю, коли знову з’явився Гумбольдт. Оскар почув шерех гравію під колесами й поспішив до дверей. Дослідник кинув поводи Берту й зістрибнув на землю.

— Привіт, хлопчики. Ну що, все гаразд?

Він намагався бути спокійним, але Оскар бачив, що батька долає тривога. Шрам на щоці прикривав тонкий шар пудри.

— Де ти був?

Гумбольдт поклав руку йому на плече. Рухи в дослідника були повільними, темні кола під очима свідчили про те, що останнім часом він мало спав.

— Зайнятий нашим проектом. Потрібно було неодмінно розв’язати одну проблему разом із Пфефферкорном, але ми вже розібралися.

— Наш проект? Зовсім недавно вночі мені так не здалося.