Максим Кідрук - Подорож на Пуп Землі. Т. 1

— По-моєму, тут хтось є, - сказав я Янові.

— Де? — озирнувся чех.

— Тут, — багатозначно відказав я.

— Ти маєш на увазі того телепня-охоронця внизу? Та він скоро покриється пліснявою! Ми можемо по цеглині розібрати всі вежі, а він навіть не прокинеться.

— Я не про нього. Мені здається, що хтось спостерігає за нами прямо тут, на плато.

Мій товариш, примружившись наче радянський розвідник, прискіпливо обдивився околиці і серйозно проказав:

— Чувак, ми тут самі.

Втім, Ян помилявся. Я наблизився впритул до руїн кам’яної кладки, що тяглася майже через увесь археологічний сайт, — від муру майже нічого не лишилося, нині він більше нагадував безладне скупчення каміння — затим спустився навколішки і зазирнув в одну із щілин між брилами.

— Ого! — вигукнув я.

Ян підійшов і всівся поряд мене.

— Хто це такі? — здивовано бовкнув він.

Я ткнув пальцем у щілину:

— Ховрахи. Тут ціла колонія пузатих перуанських ховрахів.

І справді: відразу навпроти мого обличчя у сховку між камені сидів, по-боксерськи підібгавши лапки, тлустий ховрах. Я оглянув дві найближчі розколини і в кожній виявив ще по одному куцохвостому гризуну. Щоправда, останні двоє не були таким товстими і вгодованим. Певно, перший — то їхній бос, подумалось мені.

Затим я схопив якусь трісочку землі і просунув її між каменями, намагаючись дотягти і штрикнути ховрашка. Думав, гризун кинеться навтьоки. Та де там! Ховрах вчепився за протилежний кінець палки і, злісно попискуючи, висмикнув гіляку в мене з рук. Від несподіванки я аж стрепенувся. Геть не очікував подібної сили та завзяття від такої крихітної тваринки.

Я спробував завести розмову і кілька разів пискнув до нього, намагаючись пищати так, як це робив Роберто, наш провідник на Котопаксі, коли скликав до нас усіх кроликів округи. Мабуть, у мене нічого не вийшло, оскільки гризун продовжував дивитися на мене з неприхованою зневагою. Ідеально круглі очі, здавалося, спопеляли мене суворим осудливим поглядом. Ховрашок неначе промовляв до мене: «Нема чого тут пищати, знаю я вас, пискунів! Чого приперлися?». Він не тікав, попри те, що я присунувся практично впритул до кам’яної кладки. А потім несподівано розвернувся до мене задницею. Мовляв, розмову закінчено.

— Нахаба! — образився я й неквапом звівся на прямі ноги.

Ховрахи коло башт Сійюстані

Підтверджуючи розумні слова, написані мною у повчальному розділі про Кауачі, помста за блюзнірські вибрики на Сійюстані не забарилася.

З Пуно ми вирушали в Арекіпу, великий освітній центр на півдні Перу, де мали провести три дні, після чого простувати на Чилі. Головним завданням Експедиції в Арекіпі було відвідання каньйону Колка — найглибшого каньйону на планеті, який, окрім того, є справжнісіньким раєм для гірських перуанських кондорів.

Утім, до каньйону ми так і не потрапили. По дорозі з Пуно на одному з гірських перевалів нас підстеріг потужний снігопад. Дорогу вщерть засипало, і на одному з підйомів автобус безнадійно застряг. Двигуну не ставало потужності, щоб витягти таку махину на крутий схил. Пасажири повитягали весь багаж на узбіччя і заходилися гуртом підпихати наш транспорт. Утім, щоразу, коли здавалося, що автобус от-от вишкрябається на гребінь, він, зараза, глохнув і зісковзував униз.

Усього цим рейсом їхало чоловік тридцять. На всіх у нас було вісім бутербродів, кілограм яблук, торбинка соняшникового насіння і одна недоспіла диня. Єдине, що радувало: у бакові лишалося достатньо пального для того, щоб не вимикати обігрів.

Цілу ніч ми простояли в горах. На ранок сніг розтав, автобус нарешті здужав продовжити шлях.

Голодні й вимучені, наче вовки, ми прибули в Арекіпу. Дорога, котра мала зайняти лише чотири години, розтягнулася майже на добу. Я вирішив не марнувати час і наступного дня вирушати в Чилі. До вильоту на острів Пасхи лишалося трохи менше чотирьох діб…

Бломберг Рольф. Золото і анаконда. — К.: Видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», 1961. - 136 с.

Фон Дэникен Эрик. Посланники из космоса. Наследие небесных учителей. — Харьков: «Клуб семейного досуга», 2010. - 320 с.

Фидлер Аркадий. Рыбы поют в Укаяли. — М.: Государственное издательство географической литературы, 1963. - 240 с.

Хейєрдал Тур. Аку-Аку (Таємниця острова Пасхи). — К.: Видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», 1959. - 328 с.