Максим Кідрук - Подорож на Пуп Землі. Т. 1

Запам’ятайте ці слова. «Я заплачу». Іспанською це буде: «Te voy a pagar». Повірте, будь-де у Південній Америці ці слова мають воістину магічну силу. Зазвичай вони творять справжні чудеса, примушуючи того, до кого адресовані, з радістю кинутися до вас і демонструвати повну готовність виконати будь-яке ваше прохання. Проте… перуанець ще більше насупився, замотав головою з боку в бік і грубо прокричав:

— Vamos! Поїхали!

Ян стояв неподалік з іншого боку капота, слухаючи мою перепалку з водієм. Його очі палали неприроднім холодним блиском, точно як небо над пустелею. Вигук водія розбуркав чеха, витягши зі стану глевкої дрімоти. На якусь мить гарячковий блиск ув очах побляк і майже повністю щезнув. Так наче щось, що живило той глянець зсередини, зникло, відпустило мого товариша.

— Мабуть, нам справді треба їхати, чувак, — несподівано сказав Ян, його голос тремтів від хворобливого напруження, здавалося, наче його трусив озноб, хоча який, в біса, озноб може бути посеред пустелі. — Треба ушиватися звідси.

Перуанець завів авто.

Я вмився із відра, що стояло біля однієї з опор навісу, під яким сидів старий індіанець, трохи змивши пилюку та порох з лиця й волосся. Потім вийшов надвір і востаннє роззирнувся. Нічого не змінилося. Той самий загадковий посвист вітру над піском, крихкі контури гір на горизонті та легке марево над оазою. Час зупинився навіки. Здавалося, навіть сонце нерухомо застигло в небі.

А тоді мені потрапила на очі табличка на одній з опор навісу. Її можна було побачити, лише повертаючись від могил. Для тих, хто в’їжджає до Чаучійя, плакат з написом лишається невидимим. Перед очима все пливло, втім, я таки зумів прочитати: «Please, verify if everything is alright before you leave this place» [70] Будь ласка, перевір, чи все в порядку, перед тим, як залишити це місце (англ.). …

Старий охоронець із закам’янілим від вітру та сонця обличчям проводжав нас незворушним поглядом мигдалевидних очей.

З давніх-давен тутешня земля славилася суворою красою. Холодне сонце й непокірні вітри століттями випалювали крутобокі андійські бескиди, роблячи їх такими ж грізними й непохитними, як і народ, що населяв ці краї. Поля давали непогані врожаї, ліси були багаті дичиною, а крижана вода струмків та гірських річок кишіла рибою. Втім, це все для тих, хто набував багатства мирним шляхом. Проте були й інші, що не просили щедрості в природи і здобували своє багатство мечем, а не мотикою. Їх звали Інками, синами Сонця. Колись давно з цього грізного закутка посеред неприступних Анд вони розпочали відважні походи на південь, північ, схід та захід, за кількадесят років створивши величезну Імперію, якій позаздрив би сам Олександр Македонський, — найбільшу імперію за всю історію Американського континенту…

Посеред неприступних і диких земель на висоті 3360 метрів над рівнем моря у долині річки Уатанай розташувалося Куско, нині — просте перуанське містечко, а колись у давнину — столиця Імперії Інків, найвпливовіше місто Південної Америки. Місто заснував Інка [71] Імператор. Манко Капак у період між XI та XII століттями н. е. Відтоді воно лишалося столицею Імперії аж до самого її занепаду. Значно пізніше 23 березня 1523-го року, Франциско Пісарро заклав тут іспанське поселення. Куско так вразило конкістадора, що він практично не змінював інкського планування, залишивши незайманими храми, палаци та резиденції.

Золото замість вівса

Коли Франциско Пісарро зі своїм нечисленним загоном головорізів висадився у Перу, Імперія Інків досягла свого найвищого розквіту. Інки мали надзвичайно дієву й розвинену адміністративну систему, будували чудові кам’яні дороги, що простягалися від Куско в найдальші закутки Імперії, зводили фортеці та водоводи високо в горах, були справжніми експертами в інженерній справі та землеробстві, але… вони не знали коней. У ті часи на всьому Американському континенті коней не було взагалі. Тому не дивно, що перуанці страшенно боялися вершників, сприймаючи їх за жорстоких та смертоносних монстрів.

Під час однієї з перших зустрічей з іспанськими кавалеристами нажахані такими «монстрами» індіанці злякано спитали, чим харчуються ці чотириногі двоголові чудовиська. Хтось із людей Пісарро вказав пальцем на золоті прикраси перуанців та рельєфні орнаменти із золота і переказав через тлумача: