Максим Кідрук - Подорож на Пуп Землі. Т. 1

— Почекай хвилинку, — промовив Ян. — Я відійду в кущі.

Ну, я думаю, давай, чувак, які проблеми, крокуй до своїх «кущів». Я відвернусь і вдаватиму, що мені нічого не видно.

Біля мене тяглася на південь рівна наче стріла Панамериканська магістраль. Ліворуч і праворуч стелилося сіре полотно пустелі. Голе плато проглядалося наскрізь, аж до горизонту. Лиш неподалік від мене на півдні здіймався невисокий темно-бордовий кам’яний гребінь, затуляючи виднокрай. Висота гребеня не перевищувала двадцяти метрів.

Далеко на сході проступали перші відроги Анд.

Ян звернув з узбіччя і пошурував пустелею навпростець. Я спинився і неуважно обдивлявся невисокий кряж. Мабуть, на нього варто видряпатись, подивитися, чи не видно слідів ліній з навколишніх скель, які могли слугувати древнім насканцям для координації при створенні ліній. Поки я отак роздумував, мій погляд натрапив на приземкувату фігуру, яка жваво спускалася з гребеня. Цікаво, що за один, майнуло в голові. Чоловічок у форменій куртці та кепці розлючено махав над головою руками, рішуче простуючи прямісінько до мене. Він вочевидь дуже поспішав. Ян не бачив незнайомця і продовжував марширувати, забираючись усе далі й далі вглиб плато.

За кілька хвилин перуанець зупинився переді мною.

— Це ваш товариш? — запитав він ламаною англійською, тицьнувши пальцем на Яна.

Я ствердно кивнув.

— Я доглядач за лініями. Ви бігом казати йому: не треба гуляти по лініях! Це світова спадщина ЮНЕСКО. Ваш товариш руйнувати правила.

«От, блін! Приїхали! — пронеслося в голові. — Аби ж то він туди тільки гуляти пішов…».

Тим часом Ян спокійнісінько простував пустелею, геть нічого не підозрюючи.

— Я скажу! Я йому обов’язково скажу! — поспішно відказав я, намагаючись надати голосу недбало-товариського відтінку. — Ви тільки не хвилюйтеся. Е-е-е… Робота наглядача, певно, дуже важка й напружена, а ви, я бачу, сумлінний працівник… — я поплескав перуанця по плечі та спробував повернути обличчям до себе, аби він не побачив того, що має статися в найближчі кільканадцять секунд.

Охоронець ліній Наска уважно слухав мене, аж у рот заглядав, намагаючись розібратися в бурхливому потоці малозрозумілих англійських слів… Краєм ока я помітив, що мій напарник врешті спинився. Мабуть, облюбував місцину для своєї брудної справи. З густішими кущами.

— …ви такий сумлінний… такий старанний і… і відповідальний, — я намертво вп’явся долонею в плече перуанця і гарячково шукав можливість попередити Яна так, аби перуанець нічого не запідозрив.

«Тільки не повертайся, чувак! Благаю, тільки не повертайся зараз!» — гупало в голові. Проте наглядач, схоже, все ж зібрав у макітрі мої слова докупи і зрозумів, що я торочу усіляку нісенітницю. Відтак він різко шарпнувся, звільнився з моїх обіймів і миттю обернувся обличчям до пустелі…

У цей час — я ладен заприсягтися — Ян уже збирався знімати штани. Я глитнув слину, але в ту ж мить пригадав, що мій товариш чудово розуміє російську, і що було сили заволав через пустелю:

— Ян, только ничего не делай! Вылазь из своих «кустов»! Со мной смотритель за линиями, говорит, что здесь нельзя ходить и… и… гадить, черт бы его побрал!

На щастя, мій товариш зрозумів мене правильно, а тому, недбало заклавши руки в кишені, почвалав назад до магістралі.

Наглядач обмежився суворою нотацією і посунув назад на свій пост.

Для чого ж таки могли призначатися лінії на плато Наска?

Роберт Бластз Австралії вважав, що оскільки всі зображення тварин, рослин та людей лежать на одному плато, вони можуть бути своєрідним меморіалом великого потопу, переказ про який існує у багатьох народів світу.

Робін Едґарз Канади висунув теорію про те, що поява ліній була спричинена серією сонячних затемнень, які збігаються в часі з будівництвом ліній. У результаті частих затьмарень світила, цивілізація, що населяла плато в ті часи, почала створювати зображення для «божого ока».

Марія Райхевіддавала перевагу астрономічній теорії. Вона припускала, що лінії вказують на місця появи важливих зірок, світил над горизонтом, а також для індикації певних астрономічних подій, як то протистояння планет тощо. Малюнки, що зображають, скажімо, мавпу чи павука, відповідають сузір’ям Оріона та Урси. Велика проблема, пов’язана з астрономічною теорією, це те, що ми не знаємо точний вік ліній, а розташування зірок та сузір’їв міняється з часом.