Даниєль Дефо - Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо

Повелися зо мною не так жахливо, як я сподівався спершу. Мене не відвели, як решту наших людей, у глиб країни до двору султана, бо капітан розбійницького корабля взяв мене як свою власну здобич невільником, — адже я був молодий, спритний і міг добре працювати. Ця дивна зміна долі, що обернула мене з купця на злиденного раба, просто розчавила мене, і я згадав батьківське пророкування про те, який я буду нещасний і як нікому буде полегшити моє становище. Пророкування це, гадав я, здійснилось якраз тепер, коли саме небо покарало мене і я безповоротно загинув. Ах! мої нещастя тоді тільки починались, як це буде видно з дальшого оповідання.

Мій новий господар чи пан узяв мене до свого дому, і я сподівався, що, виходячи знову в море, він забере й мене. Я вірив, що рано чи пізно його піймає якийсь іспанський чи португальський корабель і я знову вернусь на волю. Та мої надії скоро розвіялись: відпливши, він лишив мене доглядати його невеликий садок і робити всяку чорну роботу, яка завжди припадає рабам; а коли він вернувся із свого плавання додому, то наказав мені ночувати в каюті й доглядати судно.

Там я думав тільки про втечу й вигадував спроби здійснити її, але не добрав жодної, яка б давала мені хоч маленьку надію на успіх. Бо мені ні на кого було звіритись і я не знав нікого, хто б зміг утекти зі мною, бо там не було жодного англійця, ірландця або шотландця, так що за два роки, хоч я й часто тішився мріями про волю, я не знайшов ніякої слушної нагоди здійснити їх.

Тільки після двох років трапилась незвичайна нагода, що знову примусила мене подумати про спробу вирватись на волю. Якось мій пан сидів удома довше, ніж звичайно, і, як я чув, через брак грошей не посилав нікуди свого судна. Такої пори він звичайно раз або двічі на тиждень, а гарної погоди й частіше, брав корабельний човен і виїздив на рейд рибалити. Для таких поїздок він брав гребцями мене та молодого мавра, і ми розважали його, як уміли. Я показав себе таким вправним у рибальстві, що він часто посилав мене разом з одним своїм родичем, дорослим мавром, та хлопчиком Мареском, як вони звали його, наловити риби на обід.

Одного тихого ранку, коли ми вийшли по рибу, знявся такий густий туман, що ми втратили берег з очей, хоч від нас до нього не було й півтори милі. Ми гребли навмання, веслували весь день і наступну ніч, а коли настав райок, виявилось, що ми випливли в чисте море, замість підійти до берега, від якого тепер були не менше як за шість миль. Нарешті, ми добулись-таки додому, хоч і не без труднощів та небезпеки, бо вранці знявся досить свіжий вітер, і добре виголодавшись.

Навчений цією пригодою, наш господар вирішив бути надалі обачнішим і, маючи в себе баркас з нашого англійського корабля, заявив, що ніколи більше не виїде рибалити без компаса та припасу. Корабельному тесляреві, теж невільникові-англійцеві, він наказав збудувати в середній частині баркаса, так, як на баржі, невеличку рубку, або каюту. Ззаду неї залишалось місце для одного моряка, який керуватиме стерном і орудуватиме гротом, а попереду — місце для одного або двох, щоб ставити та згортати решту парусів, з яких клівер приходився над дахом каюти. Вона була низенька та дуже затишна, і в ній можна було спати господареві та одному або двом невільникам і поставити стіл та кілька скриньок для пляшок з напоями, для хліба, рису та кави.

Ми часто ходили рибалити на цьому баркасі, а що я був наймоторнішим рибалкою, то господар ніколи не виїздив без мене. Трапилось, що він якось зібрався покататися та порибалити на цьому баркасі з двома-трьома поважними маврами. В цю поїздку він збирався дуже старанно і ще звечора відіслав на баркас багато більше припасу, ніж звичайно. Він наказав мені взяти три рушниці з порохом та дробом, що були в нього на кораблі, бо вони мали намір не тільки порибалити, а и пополювати.

Я зробив усе, як він наказував, і другого ранку чекав на чисто вимитому баркасі, з піднятими вимпелами та прапором, готовому для прийому гостей. Невдовзі господар прийшов сам і сказав, що його гості відмовились їхати, бо якісь справи несподівано стали їм на перешкоді. Мені, маврові та хлопчикові він звелів, як звичайно, вийти в море, щоб наловити риби на вечерю йому та друзям і зараз же привезти її додому. Я по слухався.

В ту хвилину в моїй голові знову промайнула моя давнішня думка про визволення… Тепер я мав маленьке судно і, як тільки господар пішов, почав готуватись — проте не рибалити, а податись в мандри, хоч не тільки не знав, а навіть і не думав, куди прямувати. Всяка путь була добра для мене, аби тільки нею можна було втекти.