Даніель Дефо - Робінзон Крузо

Проводир згодився показати нам стежки через гори, де не загрожуватиме снігопад, а ми вже брались у разі чого самі впоратися з хижаками — у цих краях, коли випадав сніг, зголоднілі вовки частенько виходили на полювання в гори. Ми запевнили провідника, що прекрасно озброєні й легко дамо відсіч чотирилапим хижакам, якщо він подбає про нашу безпеку від хижаків двоногих — ми чували, що на французькому боці Піренеїв на подорожніх часто нападають розбійники.

— На моїх стежках, — запевнив проводир, — вам не загрожують люди, будьте певні.

Отож ми вирушили в путь, а до нас приєдналося дванадцятеро французьких та іспанських подорожніх, які, як я вже оповідав, змушені були повернутися з дороги.

15 листопада ми виїхали з Папмелуни. Найбільше мене здивувало, що поїхали ми не вперед, а провідник повів нас назад тою самою дорогою, якою ми прибули з Мадрида. Ми проїхали двадцять миль, перетнули дві річки й вискочили на рівнину, де тепло знову огорнуло нас. Тут провідник повернув ліворуч і несподівано заглибився в гори. Здалеку гострі верхівки мали загрозливий вигляд, але проводир знав такі таємні стежки і секретні переходи, що нам вдалося переїхати перевал, так би мовити, майже не набравши снігу в чоботи. Згори ми знічев'я уздріли провінції Лангедок і Гасконь, які потопали в зелені, але до них іще треба було добитися.

Весь день і всю ніч падав сніг, ми рознервувались, але провідник запевнив — немає причини для хвилювання. День у день ми спускалися дедалі нижче, тримаючи курс на північ, і швидко просувалися вперед.

Якось перед сутінками провідник дещо вирвався вперед, аж тут на дорогу притьмом вискочило троє вовків, а за ними ведмідь. Двоє вовків помчали на провідника; він був далеко попереду, і ми злякалися, що вони роздеруть його, перш ніж ми встигнемо кліпнути. Один із вовків вчепився в коня, а другий скажено накинувся на людину. Провідник із несподіванки навіть забув про пістоль, а відчайдушно зарепетував. П'ятниця, що їхав поруч зі мною, рвонув уперед і вмить наздогнав провідника. До мене долинув його розпачливий крик:

— О пане! О пане!

Проте П'ятниця був не з лякливих, підскочив до вовка, який шматував провідника, і з пістоля прострелив йому голову.

Пощастило проводиреві, що зі мною був П'ятниця — в його краях хижаки не дивина, він не почував до них страху, стріляв зблизька. Якби він вистрелив здалеку, то промахнувся б або поцілив людину замість вовка.

Але картина була не для слабких нервів, і наша компанія не на жарт перелякалася — коли пролунав постріл П'ятниці, з усіх боків долинуло вовче виття. Звук, потроєний гірською луною, був таким гучним, мов нас оточила незчисленна вовча зграя. Проте коли П'ятниця вистрілив, другий вовк, який вчепився коня, одразу його пустив і почав тікати. Кінь майже не постраждав, а от про людину цього не можна було сказати: клятий хижак двічі вкусив провідника — за руку і трохи вище коліна.

Ми пришвидшили ходу, наскільки це було можливо на такій дорозі.

Проте найцікавіша битва була ще попереду — між П'ятницею та ведмедем. Ведмідь — неповоротка, дебела тварина, вона не може мчати швидко, як вовк. До того ж ведмідь зазвичай не полює на людей, якщо вони самі не зачеплять його, хіба що конає з голоду — а зараз, можливо, був саме такий випадок, бо знагла випав сніг. Якщо ви не лізете до ведмедя, він не полізе до вас, але треба дати йому дорогу: це такий поважний джентльмен, котрий не поступиться дорогою і принцу крові! Якщо ви перелякалися, краще не дивіться на ведмедя зовсім і йдіть собі, бо коли ви зупинитесь і глянете просто на нього, він сприйме це за напад. Якщо ж ви жбурнете чимось у нього — навіть маленькою хворостиною, він сприйме це за особисту образу й покине всі справи, щоб добряче покарати вас. А щойно почне переслідування, то не дасть вам спокою ні вдень, ні вночі, доки не помститься.

Коли ми під'їхали до місця пригоди, П'ятниця саме допомагав провідникові злізти з коня — чоловік був і поранений, і настрашений. Раптом із-за дерев вийшов ведмідь, величезний і страшний — таких я ще не бачив. Ми всі були заскочені, а П'ятниця, навпаки, зрадів.

— О! О! О! — тричі повторив він, вказуючи на ведмедя. — Пане, ви собі їхати, а я буду тиснути руку йому! Вам буде смішно!