Даніель Дефо - Робінзон Крузо

На острові я зоставив п'ять мушкетів, три рушниці, три шаблі. Ще лишалося в мене півтора барелі пороху, бо ж, приручивши кіз, я ним майже не користувався. Показав я також, як треба ходити коло отари, як доїти кіз і робити масло й сир. Я їм також порадив переговорити з капітаном, щоб той залишив їм іще пару барелів пороху і, можливо, якесь насіння на посів. Бунтівникам я віддав той мішок бобів, який капітан подарував мені, щоб вони мали змогу виростити боби для себе.

Наступного дня я піднявся на борт корабля.

Все було готове до відплиття, але ми вирішили тої-таки ночі не зніматися з якоря. На ранок ми прокинулися від того, що двійко з п'ятьох заколотників, які зоставалися на острові, вплав добралися до корабля й почали благати капітана взяти їх на борт, бо на острові їх просто повбивають. Капітан удав, що таких питань без мене не вирішує. Отож я їх деякий час випробовував, та коли вони сотню разів поклялися у вірності, ми зглянулися й узяли їх на борт. Для пристрашки ми їх добре випороли батогами, і після того вони були як шовкові.

Коли почався приплив, ми спустили на воду баркас, щоб доправити на острів іще деякі припаси, а також особисті скрині трьох заколотників. Ті неймовірно зраділи. Я ж їм пообіцяв: якщо буде нагода, спробую спорядити корабель і визволити їх.

З острова я забрав на пам'ять свою величезну шапку з цапиного хутра, парасольку, папугу. Крім того, не забув і про гроші — срібло почорніло і мало нагадувало монети, поки я не почистив його.

Я залишив безлюдний острів 19 грудня 1686 року, відповідно до корабельного календаря, після двадцяти вісьмох років, двох місяців і дев'ятнадцяти днів. Отак ув'язнення моє закінчилося того самого дня, що й перша моя втеча на баркасі з маврського рабства в Салеху. Після тривалої подорожі я прибув до Англії 11 червня 1687 року після тридцятип'ятирічної відсутності.

В Англії я нічого не впізнавав. Удовиця, в якої зберігалися мої кошти, ще була жива, але зовсім збідніла. Вона овдовіла вдруге і вела вельми скромне життя. Їй було невимовно прикро, що вона не зберегла моїх грошей, проте я запевнив її — то дурниці. Натомість я, пам'ятаючи її колишню доброту до мене, вділив їй частку грошей, які привіз із собою. З тої пори я ніколи про неї не забував.

Одразу потому я поїхав до Йоркшира. Як не прикро, та батько мій уже помер, померла й мати. Зустріли мене дві сестри та племінники — діти одного з моїх братів.

Усі вважали мене давно загиблим, тож для мене не зоставили ніякого заповіту. Тих грошей, що я привіз із острова, було замало, щоб як слід облаштуватися в Англії. Але мені несподівано пощастило — капітан корабля, який повернув собі і судно, і вантаж із моєю допомогою, розповів про мої заслуги власникам вантажу, й вони зробили мені щедрий подарунок — вділили двісті фунтів стерлінгів.

Я ж вирішив поїхати до Лісабона, щоб дізнатися щось про свою плантацію у Бразилії. У мене ж там лишався компаньйон, який, напевно, багато років вважає мене мертвим. Наступного року у квітні я прибув до Лісабона у товаристві П'ятниці, який не схотів зі мною розлучатися. У Лісабоні мене чекала радість — я зустрів старого приятеля-португальця, капітана корабля, який підібрав мене колись біля берегів Африки. Капітан постарів і більше не плавав, замість нього корабель очолив його дорослий син. Вони й досі торгували з Бразилією.

Спершу ми зі старим капітаном і не впізнали одне одного. Та вже наступної миті радо кинулись одне одному в обійми. Я розпитав його про свою бразильську плантацію. На жаль, старий не бував у Бразилії ось уже дев'ять років, але коли він туди плавав востаннє, мій компаньйон іще був живий. Плантація значно розширилася. Моя довірена особа справді вважала мене загиблим, тому передала мою частку майна у відання місцевого прокурора — на випадок, якщо я ніколи не заявлю на майно права, одна третина перейде короні, а дві третини — монастирю Святого Августина на потреби нужденних та навернення індіанців у католицьку віру. Якщо ж я все-таки з'явлюся, майно вертається до мене, окрім тої частки, звісна річ, що була витрачена на доброчинність.

— Ваш компаньйон, — запевнив мене старий капітан, — дуже добре розпоряджався плантацією.