Гуртувати тубільне населення країни в єдину націю й далі —таку першочергову мету ставили перед собою патріоти. Голландські колонізатори проте добре розуміли, що це неминуче призведе до об'єднання всіх народно-визвольних сил, супроти яких їм не вистояти. Тому, щоб не допустити національного відродження на підкорених островах, вони поділили всю країну на 282 «автономні» султанати і 16 колоній, кожна з яких офіційно вважалася начебто окремою державою, тільки васально залежною від верховної влади генерал-губернатора Нідерландської Індії, наділеного повноваженнями віце-короля. Окрім призначених ним коронних голландських губернаторів, районних резидентів і так званих «радників», ці держави мали тубільні «уряди», місцеву поліцію і навіть прикордонні війська. Інакше кажучи, було зроблено все, щоб створити в окремих груп тубільного населення ілюзію самовизначення і назавжди закріпити в їхній свідомості певність, буцімто між ними нема нічого спільного, а тому не може бути й ніякої єдності. Султанатам і «державам» начебто для збереження «етнічної самобутності й автономного саморозвитку» не дозволялось навіть вступати одне з одним у дипломатичні стосунки, а воювати — скільки завгодно.
На Яві, наприклад, на території колишніх дрібних князівств Матарам і Джок'якарта було створено два султанати, які голландці милостиво взяли під свою миротворну опіку і яким так само милостиво дозволяли воювати то за «історичні» кордони, яких ніколи не існувало між ними, то щоб показати свої «національні» амбіції. Особливо прославився ратними подвигами «володар» Матараму Паку Бувоно II, якого голландці оголосили сусухунаном — султаном над султанами. Йому втокмачували, що нібито султан сусідньої Джок'якарти Хаменгку Бувоно І у порівнянні з ним плебей і тому повинен бути у васальній залежності від нього. Того ж Хаменгку Бувоно нишком переконували в протилежному — начебто плебей якраз Паку Бувоно, він узурпатор і незаконно прибрав титул, який насправді належить йому, Хаменгку. І ось за престиж своїх дутих сюзеренів, однаково несусвітних невігласів і безглуздих у своїх претензіях на божественну велич, Матарам і Джок'якарта роками билися на смерть. Невгомонний Паку Бувоно довоювався до того, що змушений був тікати з своєї столиці Картасури в глухе сільце Соло [3] Тепер місто Суракарта — один з важливих культурних центрів Яви.
та й доживати там свого недолугого віку.
Певна річ, такі чвари завдавали народно-визвольному руху великої шкоди, тож організовані виступи проти колонізаторів нерідко були просто неможливі. Розпалюючи нічим не виправдану ворожнечу між тубільним населенням островів, голландці саме цього й прагнули. І тут їм добряче допоміг відомий англійський учений Альфред Уоллес, той самий, який водночас із Чарлзом Дарвіном і незалежно від нього відкрив закон природного добору. Точніше, докладну статтю про закономірності виживання видів Уоллес написав раніше за Дарвіна, але Дарвін випередив його з публікацією й тому здобув лаври першовідкривача. Проте якщо Дарвін, чиє вчення породило полігенізм — расистську теорію, що поділила людство на нижчі й вищі раси, сам полігеністів ніколи не підтримував, то Уоллес був і до кінця свого життя лишився затятим расистом, який шукав біологічну нерівноцінність між людьми скрізь, де тільки міг. Саме він, Уоллес, що мандрував вісім років по островах Малайського архіпелагу, подав, як виявилося, голландцям ідею значної біологічної вищості яванців над жителями Суматри, а балійців — над яванцями. Цю ідею генерал-губернатор Нідерландської Індії ван Лансберге, який вважав себе жерцем етнографії, і взяв потім за основу своєї власної «теорії» про «корінні етнічні, історичні і структурно-суспільні відмінності між тубільними племенами Малайського архіпелагу».
Друкуючи 1879 року в Батавії свої «вчені розвідки» окремою брошурою, ван Лансберге науковоподібною мовою стверджував у ній, посилаючись на Уоллеса, нібито всі «суперечності й конфлікти випливають з того положення, що біологічно розвинутіші етнічні групи стикаються з менш розвинутими, в яких вбачають неправомірних конкурентів на життєві блага і тому вважають, що їх треба якщо не знищити, то підкорити». І це, мовляв, неминуче, бо такий закон природного добору, що начебто «однаково керує рослинами, тваринами і людьми». Тому-то «визначити кожному народцю належне йому місце, захистивши одних від винищення або уярмлення іншими», можуть тільки голландці як «високоцивілізована нація, що володіє архіпелагом і покликана доброчинно опікуватися населенням країни, відданої їй Провидінням».
Читать дальше