Аліна Центкевич - Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

На той час один італійський біолог винайшов спосіб забарвлення нервових волокон, щоб їх краще й докладніше можна було розгледіти під мікроскопом. Науковий світ, як то часто буває, сприйняв цей винахід з недовірою і великими застереженнями. Нансен не поділяв цієї думки. Всяка нова ідея, кожне удосконалення надили його й захоплювали.

Він поклав собі будь-що поїхати до Італії і там під керівництвом винахідника навчитися працювати за новим методом. Намір похвальний, однак де дістати для цього кошти? Ні Нансен, ні бергенський музей не мали потрібної суми. Але завжди сповнений ідей Фрітьоф уже не міг відступитися від задуманого. За наукову працю його нагороджено золотою медаллю, і ось він запропонував відлити цю медаль з бронзи, а золото використати для його поїздки в Італію. Нікому доти й на думку таке не спадало. Одні обурювалися зухвалістю молодика, для якого пе було «нічого святого», інші охоче пристали на його пропозицію.

Влітку 1886 року Фрітьоф був уже в Італії, в оточенні, про яке не смів і мріяти. Відкрита нещодавно в Неаполі Міжнародна біологічна станція зібрала молодих науковців мало не з усієї Європи. Умови праці були чудові. Просторі, прекрасно оснащені наукові кабінети, багата бібліотека, а в темних підземних галереях знаменитого акваріума — сотні цікавих глибоководних істот майже з усіх морів і океанів усіх широт світу.

Фрітьоф мов зачарований годинами вдивлявся у прозорі скляні стіни, за якими мінилися веселковими барвами створіння найдивовижніших форм. Тут поліп із дзьобом папуги витягував хвилясті губчасті плечі з присосками на кінцях за якимсь крабом, що безпорадно рачкував назад. Там потворні риби з величезними пащами і наїжаченими великими гострими шпичаками-лускою жадібно пожирали своїх менших сестер і, ще не встигнувши перетравити їх, самі ставали здобиччю якогось ворога. Між пурпуровими плямами морських зірок шмигали слизькі чорні стрічки — отруйні мурени, яких стародавні римляни годували м'ясом невільників. Раптом за скляною стіною акваріума вибухав клубок чорної рідини: це вирушала на полювання, огортаючи свої жертви «димовою завісою», сепія. Тут риби-пили, риби-неони з очима, як ліхтарі, там риби з отруйними хвостами — таємничий і чарівливий живий світ морських глибин.

Нансен жадібно вбирав нові враження. Він перший сідав за мікроскоп і останній залишав кабінет. Недоїдав, та й недосипав, бо як же тут можна було думати про сон?

Жовтуватий димок в'ється над кратером Везувію, велике кружало місяця запалює на спокійній хвилі мільйони дрібних іскорок і сріблить укрите кипарисовими лісами узбережжя. Хіба заснеш, коли поблизу дрімають засипані попелом і лавою руїни Помпеї і Геркуланума, а знаменитий Лазуровий грот на Капрі так сяє блакиттю тільки під повним місяцем? Нансен охоче шукав прохолоди і перепочинку над берегом Неаполітанської затоки. Закушував у малих, критих виноградом остеріях [4] Трактири в Італії. дарами моря, попивав молоде вино, до знемоги танцював модний на той час канкан, співав італійських пісень. Він швидко вивчив мову. Смішно розмовляв неаполітанською говіркою, чим здобув ще більшу симпатію. Не одна чорнява красуня зітхала після його від'їзду, згадуючи струнку постать білявого норвежця, котрий, як ніхто, умів веселитися.

Через рік після повернення до свого тихого музею — ще не поблякли в пам'яті неаполітанські спогади — Фрітьоф опублікував нову наукову працю, що здобула йому велику популярність.

Якось Нансен сидів у накуреній кав'ярні, знуджений нецікавою розмовою колег, котрі, щоб якось згаяти час, гудили своїх шефів та професорів. Раптом він здригнувсь і став прислухатися.

За сусіднім столиком заслонена широко розгорнутою газетою молода дівчина читала вголос вісті літньому чоловікові:

— «Відомий шведський мандрівник Норденшельд повернувся цими днями з Гренландії. Метою його подорожі було дослідження внутрішнього терену острова». Фрітьоф наставив вуха. Панночка відклала газету з видимим наміром обмежитися цим повідомленням, але зацікавлений новиною старий обурився:

— Читай далі! Ніколи тебе не зацікавить щось серйозне!

— «…За пасмом прибережних льодів, — спроквола читала за хвилину дівчина, — професор сподівався відкрити землю без криги, може, навіть порослу лісами. За сімнадцять днів експедиція пройшла сто двадцять кілометрів у глиб льодів, однак навколо була тільки сліпуча білизна. А проте шведський учений уперто наполягає на своїй гіпотезі. Щоб довести слушність її…» — Голос панночки загубився в гаморі гучних привітань за сусіднім столиком.