Вадим Гребенников - Радянська криптологія

У роки Вітчизняної війни криптопідрозділи дешифрувальної служби поповнювалися в основному за рахунок тих, що закінчили Спеціальну школу 5-го Управління НКВС, в якій було підготовлено багато провідних фахівців. Отримувані в школі спеціальні і мовні знання дозволяли її випускникам швидко включатися в роботу з криптоаналізу та дешифрування. Спеціальна школа, а також ряд криптопідрозділів, що знаходилися в Уфі, підпорядковувалися Копитцеву. Частини спеціальної служби військ НКВС здійснювали ведення радіорозвідки. На них покладалися завдання розвідки ефіру, здійснення радіоперехоплення, шифрованого радіолистування, попередньої обробки цих даних з радіомереж і окремих радіоточок.

У складі 5-го Управління була також утворена Криптографічна Рада для організації і координації наукових досліджень і підготовки наукових кадрів у спецслужбі (за роки війни розглянула більше 60 питань і проблем за основними напрямами спеціальної роботи).

14 квітня 1943 року у зв'язку з наближенням радянських військ до кордонів СРСР рішенням Політбюро ЦК ВКП (б) № П 40/91 «Про утворення НКДБ СРСР» і ухвалою РНК СРСР №393—129сс зі складу НКВС знову був виділений НКДБ. Шифрувально-дешифрувальна справа та спецзв'язок перейшли до 5-го Управління НКДБ. Його начальником став комісар держбезпеки Шевельов, а його заступниками – комісар держбезпеки Копитцев і старший майор держбезпеки Сергій Вікторович Покотіло.

Для ведення шифролистування у складі НКВС наказом №00776 від 28 квітня 1943 року був утворений 2-й спецвідділ, начальником якого став підполковник держбезпеки А. Воробйов, а з 1944 року по 21 березня 1949 року був підполковник В. Романов. Станом на 1 квітня 1945 року спецвідділ мав по штату 52 одиниці, а в наявності – 49 осіб. 3 травня 1949 року наказом МВС №544 начальником спецвідділу був призначений колишній заступник начальника Управління кадрів МВС полковник І.І.Філаткін.

Закінчення Другої світової війни та зміни у світовому геополітичному становищі підштовхнула радянський уряд до реорганізації органів влади та державної безпеки. Так, 15 березня 1946 року 5-а сесія Верховної Ради СРСР прийняла Закон про перетворення Ради Народних Комісарів СРСР в Раду Міністрів СРСР, а народних комісаріатів – у міністерства.

Таким чином, НКВС перетворився у МВС, НКДБ – МДБ, НКЗС – МЗС, НКО – МО тощо. Наказом НКДБ №00107 від 22 березня 1946 року 5-е (шифрувально-дешифрувальне) Управління НКДБ стало 6-м Управлінням МДБ. Його начальником став генерал-лейтенант Шевельов, а його заступником – генерал-майор Копитцев.

20 серпня 1946 року Рішенням Політбюро ВКП (б) була затверджена нова концепція структури держбезпеки та її напрямків діяльності. Вона припускала подальший розподіл органів держбезпеки та створення незалежних та конкуруючих між собою спецслужб, причому Секретаріат ЦК ВКП (б) виступав у цій схемі як арбітр. На виконання даної концепції у травні 1947 року на базі 1-го ГУ МДБ і ГРУ ГШ ЗС було утворене нове розвідувальне відомство – Комітет Інформації при Раді Міністрів СРСР, який проіснував до 1951 року. До його складу увійшов і дешифрувальний відділ ГРУ ГШ ЗС, який був реорганізований у 7-е Управління Комітету Інформації.

19 жовтня 1949 року Постановою Політбюро ЦК ВКП (б) № П71/426 було прийнято найважливіше для радянської криптології рішення. Вся шифрувально-де-шифрувальна робота з МДБ передавалася до ЦК ВКП (б) і, відповідно, 6-е Управління МДБ ліквідовувалось. Це було оформлено наказом МДБ №00369 від 15 листопада, а у складі ЦК ВКП (б) було створено Головне управління спеціальної служби (далі – ГУСС). Його начальником став генерал-лейтенант Шевельов, а начальником 1-го Управління (дешифрувально-інформаційного) – генерал-майор Копитцев.

В даний час у закордонній і вітчизняній літературі є багато публікацій про закордонні електромеханічні шифрувальні машини, аж до описів принципів їхніх дій і фотографій. При цьому аналогічних публікацій про радянську шифрувальну техніку (також застарілої і знятої з експлуатації) дотепер дуже мало. Недостатність інформації з цього питання створює помилкове враження, що шифрувальна справа в СРСР у частині автоматизації найскладних процесів шифрування безнадійно відстала від передових країн світу. Але насправді це не відповідає дійсності.

Більш того, існуючий пробіл в історії вітчизняного спеціального приладобудування, як частини історії країни, незаслужено збіднює її в цілому, тому що створення у 1930-і роки в Ленінграді вітчизняної шифрувальної техніки та організація її промислового виробництва є досягненнями національного рівня. Це варто знати та пишатися нашими попередниками. Крім того, власний шлях еволюційного розвитку вітчизняних шифрувальних машин також являє історичну цінність, особливо в порівнянні з досягненнями передових у цій сфері західних країн того часу.