Вадим Гребенников - Радянська криптологія

В опублікованому в травні 1923 року ультиматумі, у якому більшовики звинувачувалися в підривній діяльності, не тільки буквально цитувалися перехоплені радянські радіограми, але й відпускалися досить недипломатичні жарти на адресу росіян із приводу успішного розшифрування перехопленої англійцями їхньої кореспонденції: «У російському Комісаріаті іноземних справ напевно пригадають наступне повідомлення, датоване 21 лютого 1923 року, що було ними отримано від Ф. Раскольнікова… У Комісаріаті іноземних справ також повинні пригадати і радіограму, отриману ними з Кабула і датовану 8 листопада 1922 року… Очевидно, їм знайомо і повідомлення від 16 березня 1923 року, надіслане Ф. Раскольнікову помічником комісара іноземних справ Л. Караханом…».

Влітку 1923 року Москвою були введені нові шифри та коди, над якими Фетерлейну та його колегам знову довелося «поламати голову». Але до кінця 1924 року вони все ж таки знову змогли розшифрувати значну частину радянського дипломатичного листування.

6 липня 1923 року на території колишньої Російської імперії була утворена нова держава – Союз Радянських Соціалістичних Республік (далі – СРСР) та затверджена її Конституція. 2 листопада того ж року при РНК СРСР було утворене Об'єднане державне політичне управління (далі – ОДПУ), а 15 листопада затверджено «Положення про ОДПУ». На підставі цього Положення ДПУ республік було виведене із підпорядкування республіканських НКВС і було перепідпорядковано безпосередньо ОДПУ при РНК СРСР.

12 листопада 1923 року згідно з новим «Положенням про НКЗС СРСР» його шифрувальна частина була названа «шифрувальною та таємною частиною». Вона вийшла зі складу Управління справами і стала структурною частиною Секретаріату Колегії НКЗС. Однак у цей же період відбувалося скорочення штатів державних установ.

В одному з листів у відповідні органи 31 липня 1923 року нарком Г. Чичерін писав: « На шифрчасти чрезвычайно тяжело отражаются как колоссальные сокращения, произведенные у нас, так и ужасающе низкие ставки… Мы должны признать безграничную преданность тех партийных товарищей, которые в такой тяжелой обстановке тем не менее до изнурения работают, перенося непосильную тяжесть, лежащую на безмерно сокращенной шифрчасти».

У цьому ж листі він повідомляв, що новопризначеному члену Колегії НКЗС СРСР В. Л. Коппу доручено «працювати над всіма питаннями з організації в НКЗС шифрувальної справи». Згідно з даними про виконану в 1924 році роботу 2-го відділення таємно-шифрувальної частини НКЗС СРСР значиться, що зашифровано було 309408, а розшифровано 479299 документів.

Що стосується України, то 10 вересня 1924 року Постановою РНК УРСР на базі Шифрувального бюро ДПУ УРСР був утворений Спецвідділ. На нього покладені обов'язки з керування шифрувальною роботою у всіх наркоматах і центральних установах УРСР (крім загальносоюзних), розробки та обліку шифрів, підбору та обліку особового складу шифрувальних підрозділів, загального нагляду за додержанням конспірації у шифрувальній роботі. Постановою РНК УРСР від 24 листопада 1924 року був затверджений його штатний розклад чисельністю у 5 осіб.

28 березня 1924 року на підставі наказу Революційної Військової Ради (далі – РВР) СРСР №446/96 про реорганізацію Центрального апарату наркомату з військових і морських справ (далі – НКВМС) СРСР Центральний шифрувальний відділ Штабу РСЧА був реорганізований у Шифрувальний відділ при РВР СРСР.

У 1925 році начальник Спецвідділу ОДПУ Бокій завдяки своїм успіхам у сфері «таємної війни» зумів зайняти посаду заступника Голови ОДПУ. Він організував зразкову роботу з питань криптології та радіорозвідки. У 1926 році була введена в дію «Інструкція з ведення секретного та шифрувального діловодства».

7 січня 1925 року комісія при таємно-шифрувальній частині НКЗС заслухала доповідь про роботу секретної частини та ухвалила об'єднати секретну й шифрувальну частини та назвати знов створену частину таємно-шифрувальною частиною НКЗС. Через два місяці, 7 березня 1925 року, було ухвалено рішення про ліквідацію секретної частини, а замість неї створити у складі шифрувальної частини 3-е відділення (секретне), а 9 березня 1925 року Колегія НКЗС затвердила це рішення.

У цьому ж році Нарком закордонних справ СРСР Г. Чичерін знов порушує питання про поповнення персоналу шифрувальників. 21 квітня і 8 травня 1925 року він звертається з цього питання в секретаріат ЦК РКП (б): «Недостатність персоналу нашої шифрочастини стає вже державною небезпекою».