Олександр Ігнатьєв - Лютий шаленів хуртовинами

Ні, Береза не обманув капітана. Банда на місці. Тепер головне — схопити її. Бандити тримали зброю напоготові, чекали ще когось.

— Котрий Чапка? — пошепки спитав Ільїн у Берези.

— Он вилазить, вирячкуватий, — відповів той.

Справді, останнім із схрону вилазив бандит із совиними очима. Ільїн взяв Чапку на приціл, але раптом бандити метнулися вбік. Мабуть, вони помітили солдатів. У ту ж хвилину звідти, куди побігли бандерівці, пролунали постріли. Це оточуюча група відкрила вогонь. Ільїн, вилаявшись, випустив кілька куль по бандитах, але Чапку серед них вже відрізнити не міг.

Капітан не знав, що Чапка, почувши стрілянину, вмить опустив ляду і зник у підземеллі. Інші бандити цього не могли зробити, бо щоб підняти важкий пень, треба було стати на весь зріст, а з усіх боків били автомати.

Члени боївки відбивалися з впертістю приречених, а в підземеллі гасав Чапка, втративши від страху розум. Він гарячково шукав у темряві лаз, якого ніхто, крім нього, не знав.

За чверть години усе скінчилось. Четверо бандитів, побачивши, що решта перебиті, підняли руки.

Боївку було знищено, але Ільїн не відчував задоволення. Ватажка банди ніде не було. Один полонений сказав, що бачив, як Чапка, не вилізши на поверхню, знову сховався у схроні.

Ільїн з кількома солдатами спустився у бандитський барліг. Довго нищпорили вони по всіх закутках, але Чапки не знайшли. І тільки, обшукуючи місцевість, вони побачили третій, добре замаскований вихід із схрону метрів за триста на північ од галявини.

— Ось де він вийшов, — промовив Ільїн з неприхованою досадою. — Прогавили вовка.

Од виходу тягнулися сліди величезних чобіт. Залишивши частину людей біля схрону, Ільїн повів решту по цих слідах.

Тепле весняне сонце пригріло ліс. Красуються мідними стовбурами сосни, біліють оновлені берізки. Земля парує на сонці, скидаючи з себе залишки снігової ковдри. Хороше весною в лісі! Бадьорить прозоре чисте повітря, сповнене запахами пробудженої землі, торішнього листя, смоли, милують око стрункі дерева.

Тільки чоловік, що йшов цього весняного дня лісом, не помічав навколишньої краси. Вона була не для нього. Він поспішав не зупиняючись, вибирав сухіші місця, щоб не залишати сліду. Це був Чапка. В руках у нього був автомат, у кишенях — гранати. Обличчя бандита палахкотіло такою люттю, що здавалось, дай йому волю — і він знищить усе живе.

Задихаючись од утоми, ватажок бандитів тікав, заплутуючи сліди. Він не знав, де і як йому заховатися од погоні. Його охопив жах. Уперше відчув він, що в нього немає ні помічників, ні підтримки на цій землі. На узліссі, недалеко від Рудного, його обстріляли «яструбки» із загону Орленка. У село шлях був закритий. Куди ж? Раптом Чапка згадав: дід Остап. У нього в схроні можна пересидіти.

Надвечір бандит дістався до хутора. День догоряв. У підсліпуватих віконцях хатини полум’яніли відблиски заходу. Пес кинувся на Чапку. Вилаявшись, бандит випустив по ньому коротку чергу з автомата. Коли дід Остап вийшов на ганок, Цезар звивався у передсмертних корчах. Бандит зустрівся з поглядом старого і прочитав у його очах таку відверту ненависть, що аж закляк на місці. Та виходу не було.

— Сховай мене! — прохрипів Чапка.

Він намагався говорити твердо і впевнено, але в голосі бринів жах.

— Чого прийшов? — з ненавистю спитав Остап.

— Веди у схрон. Відлежусь у тебе, віддячу. А якщо трапиться зі мною щось, з того світу прийду і тоді гляди.

— Приходь тільки з того світу. А зараз іди геть, — крикнув старий і грюкнув дверима. Важко стукнув засув. Ні вмовляння, ні погрози не допомогли Чапці. Остап не відчинив.

Тоді бандит зірвав з пояса гранату і, розмахнувшись, кинув її у невеличке віконце Остапової хати.

Здригнулася од вибуху хатина, кривавими скалками бризнули шибки, з вікон вихопився їдкий дим, почувся стогін. Не озираючись, Чапка зник у лісі.

Солдати і бійці винищувального загону оточили і прочісували район, де блукав Чапка. Кільце дедалі стискалося.

Ватажок неіснуючої більше боївки метався, як зацькований звір. На другу добу, стомлений і голодний, бандит вийшов на узлісся біля Яворова, де стояла рота Ільїна, і побачив, що з боку села заслону немає. Можна вийти з лісу. Але куди?.. Дорога тільки одна — в село, де повно солдатів, і кожний крок може бути останнім. Чапка довго дивився з-за стовбура сосни на село, що мальовничо розкинулося понад річкою. На городах працювали люди, десь зовсім близько високий дівочий голос виводив пісню. Людям не було ніякого діла до того, що в лісі, біля самого села, стоїть знесилений і жалюгідний ватажок банди. Ніхто не дасть йому шматка хліба, ніхто не запросить до хати. У Чапчиних очах знову спалахнула скажена лють. Ні! Знайдуться ще вірні люди й тут, у самому центрі, під боком у чекістів. Є такі люди у ватажка, вони його приймуть. і він ще помститься!..