Грегорі Робертс - Тінь гори

— А можеш продати його мені в отакому стані? — запитала Карла.

— Ти це серйозно?

— Так, Ахмеде. То його можна придбати?

— Мені знадобиться трохи часу, щоб здерти світлини,— замислився він.

— Мені воно подобається разом зі світлинами, якщо ти не проти, Ахмеде. Воно й так ідеальне.

«Я кохаю тебе, Карло»,— подумав я.

— Дуже добре, міс Карло. Як скажете, тисяча рупій, разом з транспортуванням і встановленням, буде прийнятною ціною?

— Так,— посміхнулася Карла, даючи йому гроші.— У мене є вільна стіна, і я все думала, що туди повісити. Якщо твої люди акуратно його знімуть і знову встановлять сьогодні в готелі «Амрітсар», я буду дуже вдячна.

— Домовилися,— сказав Ахмед, сигналізуючи чоловікам з молотами, щоб розслабилися.— Я вас проведу.

На вулиці Ахмед озирнувся ліворуч і праворуч, щоб переконатися, що ніхто не підслуховує, і нагнувся ближче.

— Я й далі робитиму стрижку на дому ,— прошепотів він.— Строго неофіційно, звісно ж, і дуже секретно. Не хочу, щоб люди вважали мене нещиросердним, у « Новому будинку стилю».

— Ну оце вже хороші новини,— зрадів я.

— Тож,— прошепотіла Карла,— якщо ми зберемо у себе вдома гуртом сварливих і дуже грубих людей, ти зрадієш можливості прийти і відтворити « Старий будинок стилю» Ахмеда?

— У вас уже є дзеркало,— посміхнувся Ахмед.— І в «Новому будинку стилю» я справді сумуватиму за небезпечними дискусіями.

— Домовилися,— сказала Карла, потискаючи йому руку.

Ахмед глянув на мене, насупився і розправив мого комірця так, щоб той стояв ззаду на шиї.

— Коли вже ти придбаєш піджак з рукавами, Ліне?

— Коли ти почнеш продавати їх у «Новому будинку стилю»,— відповів я.— Аллагафіз.

— Салам-салам ,— розсміявся він.

Ми поїхали геть, а потім Карла зізналася, що дзеркало було моїм другим подарунком на день народження, знову нагадуючи, що цей день прийшов, а я б з радістю про нього забув.

— Прошу, більше нікому не розповідай,— гукнув я через плече.

— Гаразд,— відповіла вона.— Ти полюбляєш святкувати чужі дні народження і забувати про власний. Твоя таємниця в безпеці зі мною.

— Я кохаю тебе, Карло. Я саме про це подумав трохи раніше. І дякую за дзеркало. Ти справді прочитала там мої думки.

— Я завжди читаю твої думки.

У нас було більше часу, щоб почитати думки одне одного, і покататися, і випити разом, і поїсти, бо я продав свій бізнес з обміну грошей Джаґату за двадцять п’ять відсотків, які він уже віддав. Він керував краще за мене і заробляв більше грошей, і отримував доволі поваги й дисципліни від крамничних міняйл. Той факт, що десь за рік він відрізав мізинця у злодія, який украв у нього гроші, додав трохи перчику його керівництву.

Я не міг навідуватися до тітоньки Півмісяць на рибному базарі, бо Карла її найняла.

— Ти хочеш, щоб я вела твою бухгалтерію? — запитала тітонька Півмісяць.

— А хто може знати краще, як берегти гроші інших, ніж ви, тітонько Півмісяць? — сказала Карла, стоячи перед гострими кінчиками півмісяця.

— Це правда,— відповіла тітонька Півмісяць, роздумуючи.— Але ж може бути багато роботи.

— Не так уже й багато,— запевнила Карла.— Ми не ведемо подвійну бухгалтерію.

— Я звикла до своїх регулярних відвідувачів,— мовила тітонька Півмісяць, нахиляючись уперед і починаючи зближувати півмісяці.

— Те, що ви робите за зачиненими дверима, не моя справа,— мовила Карла.— Те, що ви робите з відчиненими дверима,— це наш бізнес. Якщо вам це цікаво, у мене є друг на ім’я Рендалл, у якого є лімузин. Він більшість часу припаркований під нашою будівлею.

— Лімузин,— задумливо промовила тітонька Півмісяць.

— З тонованими вікнами і довгим матрацом у салоні.

— Я про це подумаю,— відповіла тітонька Півмісяць, без особливих зусиль закидаючи ногу за голову.

А за кілька днів вона вже надумала прийти до офісу під нашими апартаментами у готелі «Амрітсар», де Карла орендувала цілий поверх.

Офіс тітоньки Півмісяць був поруч з двома іншими, уже пофарбованими та вмебльованими. Одна кімната носила назву «Послуги шлюбного консультування Блу-Гіджаб». Мусульманська комуністка, чи комуністична мусульманка, возз’єдналася з Мехму раніше, ніж очікувалось, і зателефонувала Карлі, цікавлячись, чи пропозиція про партнерство ще актуальна.

— Її ж іще немає,— нагадав я, коли до дверей приладнали латунну табличку.

— Але буде,— посміхнулася Карла.— Іншалла.

— А для чого третій офіс?