Грегорі Робертс - Тінь гори

— Я все одно не проти зіграти кілька партій,— усміхнулася Карла,— поки ми в позитиві.

— Як я вже казав, моя імунна система у стічній канаві. Саме тому тут цей тент. І ти можеш нашкодити мені. Кумедно, еге ж?

— Близнюк Джордж здається? — дражнила Карла.— Ну звісно, ти здатен пограти з нами в карти. Ми роздамо партію, а я триматиму карти для тебе, не дивлячись на них. Ти ж довіряєш мені, правда?

Карла ніколи не махлювала в жодній грі, і Близнюк це знав.

— Спочатку треба це узгодити з ними ,— мовив Близнюк, киваючи на медсестер.— Вони тримають мене на короткому повідку.

— Починаймо,— відповіла Карла, підморгуючи жінкам.— А якщо вони хвилюватимуться, ми зупинимося. Де карти?

— У верхній шухляді комода, якраз біля вас.

Я висунув шухляду. Там була колода карт, дешевий годинник, невеличкий дзвіночок з браслета, бойова медаль, що могла дістатися від батька, хрестик на ланцюжку і зношений терплячими злиднями гаманець.

Карла підсунула ближче до ліжка три стільці. Я дав їй карти, і вона їх перетасувала, розкладаючи партію на вільному стільці. Вона тримала карти Близнюка біля поліетиленового щита.

Сестри роздивилися карти так само пильно, як і Близнюк.

— Ми називатимемо твої карти від одного до п’яти, зліва направо,— запропонувала Карла.— Якщо захочеш якусь замінити, то назви її номер. Коли матимеш партію, назви її за номером, і я все реорганізую, гаразд?

— Зрозумів,— погодився Близнюк.— Я лишаю все як є.

Одна з медсестер видала поклацала язиком. Близнюк обернувся до неї. Обидві жінки хитали головами. Близнюк відвернувся назад.

— Але, якщо подумати,— сказав він,— викинь першу і четверту і дай мені, будь ласка, дві карти, Карло.

Медсестри кивнули. Карла забрала непотрібні карти, вклала дві нові й показала йому. Це мали бути хороші карти, бо Близнюк і сестри зробили кам’яні обличчя.

— Ставлю п’ятдесят,— почав Близнюк.— Побий і розтягни для мене задоволення, Карло. Нема в мене розваг, окрім цієї гри.

— Бачу твої п’ятдесят і піднімаю до ста,— мовила Карла,— якщо наважишся пожертвувати за це своїми шлунковими трубками.

— Я виходжу,— вирішив я, викидаючи свої карти і залишаючи дуель Карлі та Близнюку.

— Ой, я такий до цього готовий,— розреготався Близнюк і почав кашляти.— Покажи найгірше, на що здатна.

— Я граю лише, щоб перемогти, Близнюче. Ти ж це знаєш.

— А пам’ятаєте ту ніч,— нагадав Близнюк, а його посмішка була сонцем у долині вчорашнього.— Нашу зі Скорпіоном вечірку на новосілля? Пам’ятаєте ту ніч?

— Класна була вечірка,— підтвердив я.

— Хороша була забава,— додала Карла.

— Це була неймовірна вечірка. Найкраща. Це був найкращий момент мого життя.

— Ти проб’єшся,— заспокоїла Карла.— Для тебе залишилося ще вдосталь асфальту, Близнюче. Час грошей. Піднімай або закривай, вуличний хлопче.

Заради Близнюка ми старалися, як могли, і з невеличкою допомогою сестер він спромігся змахлювати в кожній партії, бодай заради старих часів.

Ми часто до нього навідувалися. Після кожного візиту, подалі від кімнати Близнюка, ми переконували Скорпіона перевести його зодіакального близнюка в лікарню. Скорпіон щоразу відмовлявся. Любов має власну логіку, так само як і власну тупість.

У іншій кімнаті життя і смерті, на іншому кінці міста, по-іншому на лікування реагував Фарзад — молодий фальшивомонетник. Коли тромб у його мозку розчинився, хлопець знову почав розмовляти і рухатися.

Тремор, який час до часу сіпав його ліве око, змушуючи його заплющуватися, нагадував, що нахабні зауваження жорстоким людям можуть теж закінчитися жорстоко. Загадкове зникнення Блискавичного Диліпа нагадало йому, що ніхто не уникне карми, і він щасливо всміхнувся.

Три родини розділили скарб, залишивши частину на спільному рахунку, аби розплатитися за ремонт їхніх об’єднаних будинків. Вони зберегли склепінчастий простір як загальну вітальню, якою вона стала, але знімали риштування після перебудови й фарбування кожної окремої стіни, і в результаті пошуків постала невелика базиліка.

Карлі подобалися хідники, що сягали аж трьох поверхів над головою, а ще більше їй подобався щаслива суміш парсів, індуїстів і мусульман.

Поки я раз на тиждень проглядав документи з Аршаном, щоб мої підробки відповідали найновішим зразкам легальних документів, Карла разом з родинами працювала на риштуванні, беручи до рук пензля чи електричного дриля.

Вона була річкою, а не каменем, і кожен день був наступним закрутом на рівнині майбуття. Карлу виключили з родини, яку вона любила і яка, здавалося, любила її, бо повірили словам чоловіка, друга і сусіди, що став ґвалтівником. За кілька років, коли вона вбила свого ґвалтівника й утекла, вона сама знищила всі зв’язки зі своїм колишнім життям.