Грегорі Робертс - Тінь гори

— На трієчку. Ти не згадав, що коли екстраполюєш усі не-еволюційні знання, усі науки, види мистецтва і філософії до їхніх логічних крайностей, то отримаєш знання про те, як усе створює все.

— І?

— Ну, якщо в цілому, то воно зовсім нічого не значить. Цієї миті, наприклад, базуючись на земному досвіді, наука і філософські вчення дозволяють нам самознищитися і прихопити з собою більшість видів тваринного світу. Тож усі знання загалом нічого не вартують. Але, скомбіновані з нашою можливістю перемагати власне тваринне нутро і виражати власну унікальну людську натуру (а це дуже гарна натура), вони стають усім.

— Я цього не розумію.

— Воно в тебе перед носом, але ти не розумієш. Усі тварини наділені тваринним нутром. У нас є тваринне нутро, яке досить наближене до бонобо [113] Бонобо — чорний карликовий шимпанзе, який зустрічається в лісах Центральної Африки. , хочу я з приємністю констатувати, і так само як бонобо, у стресових ситуаціях ми поводимося, неначе шимпанзе.

— І це — наше тваринне нутро?

— Так і є. Але, на відміну від шимпанзе і бонобо, нам необов’язково поводитися так. Ми наділені можливістю модифікації власної поведінки. Шимпанзе — це шимпанзе і поводиться як шимпанзе. Але людська істота може стати, ким забажає.

— Яким чином?

— Коли ми виражаємо нашу справжню людську натуру, то створюємо гуманно-людські речі, яких не існує у тваринному світі. Як, наприклад, демократія і система юстиції. Не існує демократичного фронту шимпанзе. Не існує суду для левів і зебр.

— Мабуть, ні, але...

— Ми — люди — однозначно здатні поєднувати нашу поведінку з ідеями, і почуттями, і відданістю, а ще з мистецтвом. Речами, які виходять винятково з людськості. Ми створюємо самих себе, хіба не розумієш?

— Ідрисе, люди демонструють удосталь тваринних інстинктів,— мовив я.— Я й сам дещо продемонстрував.

— Звісно ж, наше тваринне нутро виходить на поверхню досить часто, і не завжди у приємній формі. Здебільшого зло, спричинене людиною, будь-де,— це наше природне нутро, що самовиражається без обмежень. Але речі, про які пишуть на художніх і наукових сторінках тієї ж самої газети, більше пов’язані з нашою гуманно-людською природою.

— У моїй роботі мало хорошого.

— Ми можемо бути ким схочемо, навіть ангелами. Найліпші речі, на які ми спроможні, коли прагнемо вчинити якнайкраще щодо один одного, у природі більше ніде не зустрічаються. І коли наші гуманно-людські «я» звільняють свій розум від марнославства і жадоби, то ми стаємо не лише здатними на дива, а й самі стаємо дивами, як і судилося.

Це була затяжна промова, і як більшість своїх довгих промов, він закінчив її питанням.

— Яким є твоє розуміння відмінності між Фатумом і Долею?

«Фатум і Доля,— одного разу сказала Карла,— сестри-близнючки.

— Я просто не можу жити з переконанням, що ми не контролюємо власної долі й що Фатум може з нами гратися, неначе з численними іграшковими солдатиками.

— Фатум з нами не грається,— запевнив Ідрис, закінчуючи косяка.— Фатум відповідає нам.

— Як?

Він посміхнувся.

То був дуже ясний день, і чисте небо було настільки блакитне, що ми обоє одягли сонцезахисні окуляри. Він не міг бачити моїх очей, а я не міг бачити його. Це допомагало, бо дуже часто, коли я досить довго вглядався в його листяно-зелені очі, я почувався малюком, який пірнув у струмок, й мав оговтуватися й метикувати, коли якесь нове запитання висмикувало мене зі струмка.

Учні й послідовники спілкувалися і жартували в затінку, завершивши всю роботу на сьогодні. Небо неначе піднялося набагато вище, ніж зазвичай, і здавалося, що з’явилося більше місця і світла.

— Ти хочеш зрозуміти, як працює Фатум, бо хочеш його побороти, хіба ні? — запитав Ідрис.— Ти інстинктивно хочеш боротися, коли опиняєшся під загрозою. Тобі здається, що Фатум воює проти тебе, тож необхідно здобути перевагу в боротьбі. Я правильно розумію?

— Мені б хотілося перемогти в чесній боротьбі, але здається, що Фатум грає нечесно.

— І яким же чином Фатум може грати нечесно?

— Думаю, що Фатум і Час скооперувалися. Вони — спільники.

— Однозначно,— потішався Ідрис.— Фатум — це ще одне ім’я для Карми, яка є ще одним найменуванням Часу, який є ще одним найменуванням Кохання. Вони всі є іменами тенденційного поля, яке пронизує всесвіт. Насправді ж можна з упевненістю стверджувати, що це і є всесвіт.

— Тенденційне поле, Ідрисе?

— Тенденційне поле.