Грегорі Робертс - Тінь гори

Увагу святого привернуло сум’яття серед його учнів. Ми обернулися — й побачили Навіна і Діву, які з’явились на горі. Вони спілкувалися з невеличкою юрбою.

— Що за гарненька дівчина,— тихенько мовив Ідрис.— Ти її знаєш?

— Це Дівія Девнані, але раджу називати її Дівою.

— А її батько — Мукеш Девнані, промисловець?

— Саме так.

— Тоді вона, мабуть, потрапила в халепу. Познайом нас.

— Так, сер.

Я їх познайомив. Коли Ідрис узяв Діву за руку і повів до зручного лежака, який нещодавно звільнився, я провів Навіна присісти на колоді, де Ранвей сиділа зі мною кілька тижнів тому, розмовляючи про злочин і кару.

Навін почав розмову зі злочину і кари.

— Конкенон пересуває свою наркоточку,— розповів він, коли ми всілися.— Це рухомий звір, якого важко зловити, але я починаю простежувати систему. А за Ранджита призначена винагорода.

— І не кажи. Скільки?

Він глянув на мене, увесь такий прямолінійний детектив.

— Чому ти хочеш знати?

— Просто цікаво,— сказав я, посміхаючись.— Якщо є горщик, то в мене є кілька друзів, які були б не проти вкинути туди кілька баксів.

— Узагалі-то, горщик є,— посміхнувся він.— Існує легенда, що місцевий підрядник і місцевий політик змагалися один з одним заради його вбивства, але потім об’єдналися, аби подвоїти суму.

— Це має надовго утримати його подалі від Бомбея. Якщо вийде, перевір тих, хто знає Гоа. У мене є кілька друзів з компанії в Делі. Я порозпитую, і подивимося, чи він не там ховається.

— Дідько, так. Що ж до іншого фронту, то за останній тиждень було дві бійки між санджайською компанією та скорпіонами в Колабі. Стріляли. Розгромили дві крамниці. Та маленька війна, яку розпочали скорпіони в «Лео», стала гарячішою. Спалили один з їхніх будинків на Марін-Лайнз. Газети твердять, що то була відплата. Під час пожежі померла медсестра. У пресі зчинився ґвалт. Санджая затримали, але потім відпустили. Не було доказів.

Я був у тому будинку. Я знав, що дружина Вішну захворіла. Ось чому в маєтку була медсестра, яка загинула. Я знав, що все не вщухне, доки полум’я не почне палати в Санджая перед очима.

— Ой, і твій друг Абдулла повернувся,— додав Навін.— Він переказував, що ви зустрінетеся, коли ти зійдеш з гори. Але також наполіг, щоб ти зоставався тут ще бодай тиждень.

— Ще тиждень?

— Саме це він сказав.

— Дідько, оце був звіт. Дякую, що піднявся сюди заради цього.

— Узагалі-то,— мовив він, посміхаючись,— ми піднялися сюди з твоєю подругою.

Я зазирнув йому в очі. Він кивнув.

— Де вона?

— У тій другій печері, он там. Вона попросила дати їй кілька хвилин, а потім повідомити тобі, а ніхто не відмовляє Карлі!

Я погнав по слизьких білих камінцях, зупинившись перед входом у печеру. Карла сиділа на дерев’яному стільці, роздивляючись срібну фігурку богині Лакшмі, що лежала на її долоні.

Я стояв біля входу, лицем до вітру, як і вона колись — тієї нашої першої зустрічі на горі.

— Розкажи мені жарт, Карло.

Вона повільно обернулася, аби на мене глянути. Краєчком ока я міг розгледіти її посмішку.

— Тож,— поцікавивсь я,— ти жартуватимеш, чи як?

— Гаразд. Чому копи називають інформаторів подвійними лящами?

— Ми не бачилися три тижні, а ти розповідаєш мені жарт про копів?

— Узагалі-то, шістнадцять днів і вісім годин. То ти хочеш почути жарт чи ні?

— Гаразд. Чому копи називають інформаторів подвійними лящами?

— Бо їх треба ляскати вперше, щоб змусити говорити, а потім ще раз, щоб заткнути.

— Іди сюди,— покликав я.

Вона поцілувала мене, обвивши руками за шию, звівшись навшпиньки, приліпившись тілом так, наче ми були двома деревами, які сплелися в одне.

— Я такий радий тебе бачити,— зізнавсь я.— Для чого були ті десять хвилин, на які Навін мав мене затримати?

— Підйом мене трохи перегрів, а хотілося виглядати як слід. Для тебе.

— Ходімо кудись в інше місце.

Я повів Карлу до місця Силвано, де ми вмостилися на кам’яній лаві з широким краєвидом на дерева внизу. На скелю хвилями накочував бриз, підіймаючись із долини поривами теплого повітря. Дерева на краєчку скелі хиталися, розбризкуючи пір’ясту тінь.

— Розкажи мені все,— попросила вона.

— Кумедно. Я хотів попростити тебе про те саме.

— Ні, ти перший.

— Тут не так багато відбулося. Загалом, усе спокійно. Це наче тематичний парк для людей, які полюбляють вести господарство. Усі захоплюються домашніми справами.

— І як це тобі?

— Нормально. Я надаю перевагу роботі над правилами.