Грегорі Робертс - Тінь гори

— Ти не просто витираєш ноги об вхідний килимок,— спокійно заявив він.— Ти його пропалюєш. Заходь, поки не спровокував бунту.

Він повернувся до кімнати. Гануман штурхонув мене вперед, і ми приєдналися до Вішну в його кабінеті.

Там був письмовий стіл з червоного дерева, два м’які гостьові крісла і ряд дерев’яних стільців за ними. Політичні й релігійні плакати займали своє місце на стінах, але там не було жодної книжки. Екран на столі показував різні зображення з маєтку: одна картинка охорони за іншою.

Вішну зупинився біля входу, щоб перемовитися кількома словами з Гануманом. Здоровань слухав, хитаючи головою.

Коли Вішну приєднався до нас, то був уже сам. Це було надто самовпевнено і безглуздо. Він приготував три келихи бурбону з льодом на кожного з нас, а потім зайняв своє місце за столом, сівши на офісне крісло з високою спинкою.

— Пан Леві, так? — запитав Вішну, коли ми всі зайняли свої місця біля столу.— Ми ще не знайомі, але я багато про вас чув.

— Enchante, monsieur [109] Я зачарований, пане (фр.). , — відповів Дідьє.

— Моя дружина захворіла,— розповів Вішну, обертаючись до мене.— За нею доглядає наш лікар і дві медсестри. Саме тому я тримаю її неподалік. Саме тому мої люди хотіли тебе вбити. Бо моя дружина в цьому будинку. Саме тому я й сам не проти тебе вбити. Невже ти настільки божевільний, щоб отак прийти сюди?

— Мені шкода, що твоя дружина захворіла і що я потурбував твій спокій,— мовив я, піднімаючись.— Я знайду інший спосіб.

— Ти так просто здаєшся? — вишкірився Вішну.

— Слухай, Вішну, я думав, що це твій гральний клуб, і не знав, що це домівка. Я знайду інший спосіб.

— Сядь назад,— сказав Вішну.— Розкажи мені, у чому справа?

— Я знаю, як ти почувався б, якби щось трапилося з твоєю дружиною,— почав я, знову сідаючи,— бо дещо сталося з моєю дівчиною. Вона померла. Чоловік, який постачав пігулки, що її вбили, під твоїм захистом. Я прийшов до твого клубу, щоб попросити дозволу для розмови на вулиці.

— А чому б тобі не зачекати на нього надворі?

— Я не сиджу в засідці, чекаючи на когось. Я йду до парадного входу. Ось чому я попросив про цю зустріч. Цей чоловік працює на тебе, тож я прошу.

— Що ти хочеш дізнатися?

— Я хочу дізнатися те, що знає він. Ім’я чоловіка, який був з ним. Того, який дав моїй дівчині пігулки.

— І що я отримаю навзамін?

— Будь-що на твій вибір, якщо ми обоє вважаємо це чесним.

— Послуга?

Він вишкірив зуби.

— Це не якась дрібниця,— запевнив я.— Якщо ти дозволиш з ним поговорити, я виконаю будь-яке твоє прохання, якщо ми обоє вважатимемо його справедливим. Маєш моє слово.

— Сигару? — запропонував він.

— Ні, дякую.

— Дуже милостиво,— сказав Дідьє, тягнучись по сигару і вдихаючи її аромат.— Знаєте, Вішнудада, якщо плануєте нас убити, то якраз так я це й робив би.

Вішну розреготався.

— Я прокрутив щось подібне років у сімнадцять,— повідав він, даруючи мені незадоволену посмішку.— Прошмигнув з тацею чаю аж до вітальні місцевого дона, поставив її і приклав ножа йому до горла.

— Що сталося? — поцікавився Дідьє.

— Сказав, що коли його гунди [110] Coonda — горлоріз. Слово використовується в Індії, Пакистані і Бангладеші. не припинять домагатися моєї сестри, я повернуся так само тихо і переріжу йому горлянку.

— Він тебе покарав? — запитав Дідьє.

— Так, покарав. Він мене найняв на роботу,— відповів Вішну, роблячи ковток зі свого келиха.— Але навіть якщо це нагадує мені юність, я не можу схвалити твоє рішення отак прийти до мене додому. Про якого чоловіка під моїм захистом ідеться?

— Про ірландця. Конкенона.

— А, ну тоді ти запізнився. Він уже зник.

— Він удень ще був тут, месьє,— тихо втрутився Дідьє.

— Так, пане Леві. Але вдень тут, ввечері зник — саме такою є природа нашого бізнесу, хіба ні? Ірландець пішов три години тому. Куди він зник і чи ми ще побачимося — мене не хвилює.

— Ну, тоді я вже піду, і ще раз пробач за те, що потурбував твою дружину.

— Чи правда,— запитав Вішну, вказуючи мені на крісло,— що ти більше не працюєш на санджайську компанію?

— Правда,— підтвердив я.

— Якщо дозволите, Вішнудада,— мовив Дідьє, намагаючись перемінити тему,— ви не були знайомі з цією дівчиною, яка померла. Але я мав честь її знати. Вона була коштовним камінцем і надзвичайно рідкісною квіткою в людській подобі. Її втрата просто нестерпна.

— І це вторгнення теж нестерпне, пане Леві. Потрібно підтримувати порядок. Правила мають виконуватися.