Грегорі Робертс - Тінь гори

Його кучеряве сиве волосся було коротко вистрижене, привертаючи увагу до промовистих карих очей, розкішного вигину гакуватого носа і вигину темних повних губ.

— Якщо я правильно пам’ятаю, Карло,— м’яко почав Ідрис,— наша остання дискусія стосувалася покірності. Хіба ні?

— Саме так, майстре-джі.

— Прошу, Карло, і всі інші. Ми є одним дослідницьким розумом і єдиним дружнім серцем. Кличте мене Ідрисом, і я також уживатиму лише ваші імена. А тепер, Карло, нарешті повідай нам свою думку з цього приводу.

Карла глянула на вчителя очима, що палали, неначе лісова пожежа.

— Ти справді хочеш знати, Ідрисе?

— Звісно.

— Справді?

— Так.

— Гаразд. Обожнюй мене. Вклоняйся мені. Підкоряйся мені. Я, я, я — це все, про що говорить Бог.

Учні аж зойкнули, але Ідрис почав сміятися з неприхованим захватом.

— Ха! От тепер ви бачите, мої юні шукачі мудрості, чому я так високо ціную думку Карли!

Учні почали перешіптуватися між собою.

Карла підвелася, підійшла до краю плато і запалила цигарку. Вона вглядалась у навколишні пагорби й долини. Я знав, чому вона відійшла. Їй було незручно чути про свою правоту; Карлі було би приємніше помилитися й почути, що вона кмітлива чи дотепна.

— Обожнювання — це форма підкорення,— пояснив Ідрис.— Усі релігії, як і всі королівства, вимагають від вас підкорення й послуху. З усіх тих десятків тисяч релігій, що існували від появи людської цивілізації, вижили лише ті, які мали здатність викликати послух. І коли цей послух розвіюється, то відданість, що залежала від нього, стає такою ж далекою, як колись велична віра в Зевса, Аполлона й Венеру, які так довго правили світом.

— Але, Ідрисе, ти стверджуєш, що ми маємо бути гордими, а не покірними? — запитав молодий учень.

— Ні, не стверджую. Звісно ж, ні,— спокійно відповів Ідрис.— І добре, що ти підняв це питання, Арджуне. Те, про що я розповідаю, не стосується гордощів. Можна багато чого здобути, якщо зрідка прихиляти голову й падати навколішки. Жоден з нас не повинен настільки загордитися, щоб не змогти впасти навколішки і визнати, що ми нічого не знаємо і не є центром усесвіту, та що існують речі, через які нам потрібно справді соромитися і за які потрібно охоче дякувати. Ви згодні?

— Так, Ідрисе,— відповіло кілька учнів.

— І гордість, правильна гордовитість, яка необхідна нам для виживання в цьому жорстокому світі, чим вона є? Правильна гордість не каже: «Я — кращий за інших»,— адже саме це твердить неправильна гордість. Правильна гордість каже: «Незважаючи на всі недоліки, я маю природне право на існування і маю силу волі, яка є інструментом для самовдосконалення». Узагалі-то, практично неможливо змінюватися й самовдосконалюватися без частки правильної гордості. Ви згодні?

— Так, Ідрисе.

— Добре. Я намагаюся вам донести ось що: схиліться в покорі, схиліться в розумінні, ми всі пов’язані, кожен з нас, і кожен живий організм, схиліться в розумінні, ми всі жадаємо зрозуміти й належати, але ніколи нікому сліпо не коріться. Ну що, молоді люди, ви маєте думки з цього приводу?

Запала тиша, й учні почали переглядатися.

— Ліне, наш новий гостю,— швидко звернувся до мене Ідрис.— Що скажеш ти?

Я вже опинився далеко, думаючи про наглядачів, які били в’язнів.

— Достатня міра послуху дозволить людям зробити практично будь-що з іншими,— мовив я.

— Мені подобається ця відповідь,— вирішив Ідрис.

Похвала мудреця — як найсолодше вино. Я відчув її тепло всередині.

— Послух — це вбивця совісті,— запропонував Ідрис,— і саме тому будь-яка довговічна інституція його вимагає.

— Але ж ми мусимо коритися бодай чомусь? — запитав парсійський учень.

— Корись законам держави, Зубіне,— відповів Ідрис,— крім тих, які змусять тебе поводитись негідно. Корись Золотим правилам. Поводься з іншими так, як хотів би, щоб інші поводилися з тобою, і чого не хочеш, щоб інші чинили тобі, не вчиняй їм. Підкоряйся своєму інстинкту творити, любити і вчитися. Корися всесвітньому закону совісті, де все, що ти думаєш, кажеш чи робиш має не нульовий вплив, навіть якщо це впливає лише на тебе, і саме тому необхідно мінімізувати негатив у своїх думках, словах і діях та максимізувати позитив. Корися власній вірі. І корися власному серцю. Твоє серце ніколи не брехатиме.

Він затих, дивлячись на учнів, багато з яких робили нотатки зі сказаного. Він посміхнувся, потім похитав головою і почав плакати.

Я глянув на Абдуллу. Він насправді плаче? Абдулла кивнув, а потім указав на учнів. Кілька з них також плакали. Трохи пізніше Ідрис нарешті заговорив крізь сльози.