Анна Edelweiss - На кучерявих берегах Бугу

…Він розплющив очі. Крізь фіранки пробився тоненький промінь сонця і тихо, як кошеня, приліг на килимі. На столі стояла пляшка з недопитим шампанським і догорілі свічки. Його погляд зупинився на ялинці. Під самим низом, на одній з її лапатих гілок лежав серпанок. Здавалося, що то Святий Миколай необережно натрусив снігу, побувавши тут уночі.

Він підвівся з ліжка і підійшов до ялинки. Рука повільно простягнулася вперед і пальці схопили той «сніг». Війнуло знайомим ароматом. То були парфуми чарівної незнайомки з зоряними очима і таким же ім’ям. Щось усередині обірвалося і зникло, лишивши по собі тільки гострий біль. Свято закінчилося…

Минуло півроку… Життя продовжувало грати свою симфонію, але вже в іншій тональності. Художник-невдаха пішов разом із старим роком, а майстер збирав плоди своєї слави. Його роботи мали незаперечний успіх у цінителів мистецтва, про нього говорили й писали. Він цілими днями перебував у майстерні або на зустрічах. І тільки пізно ввечері, коли місто поступово засинало, закутавшись в оксамитовий плед ночі, він брав у руки прозорий серпанок, і його душа летіла у небесний простір, туди, де проліг Чумацький шлях, аби віднайти там зірку, що подарувала йому свято. Але про те ніхто не знав…

1998 рік

Марічка сиділа на березі й задумливо дивилася вгору. Що вона там запримітила? Це необачне сонце… Поволі сідаючи за гори, воно необережно зачепило відерце і чорно-синя фарба залила небо і землю. Настала ніч…

З Маріччиних грудей вирвався тихий стогін. «Ш-ш-ш-ш-ш», – заспокоїли смереки.

Легкий вітерець, немов закоханий легінь, голубив дівоче волосся, перебирав біляві кільчики, лоскотав ними обличчя.

Марічка дивилася на небо. А там, у незбагненній чорній безодні хтось запалив блакитні вогники. І вони, немов сполохані зайченята, тремтіли під могутнім натиском космічних вітрів. Здавалося, ще один подих і вони згаснуть навіки.

Марічка знову зітхнула. Ці вогники так нагадують очі… Рідні й далекі очі…

…Марічка тоді вчилася у гімназії. Одного вересневого дня двері класної кімнати відчинилися і на порозі став молодий учитель. Він мав посісти місце пана Собіборського, який нарешті зважився піти на заслужений відпочинок.

Марічка підвела голову й зустріла очі, сині, як гірські озера. Їй стало ніяково, і вона одвернулась.

Як пройшло заняття, вона не пам’ятає. Закарбувались у свідомості лише великі сині очі, що дивились на світ із неприхованим сумом. Здавалося, вони намагаються заховати в собі якусь печаль, а вона проступає крізь ту синяву, випливає на поверхню й гойдається там самотнім човном. Ті очі протягом години не давали Марічці спокою. Коли їх погляди зустрічались, вона червоніла й нахиляла голову. Нарешті заняття скінчилося, і Марічка полегшено зітхнула.

Минуло півроку. Пан Назарій Римарук (так звали вчителя) став загальним улюбленцем гімназисток. Вечорами молоденькі вихованки точили розмови про вічні почуття, про кохання з першого погляду, а вночі кожна з них бачила казку, де чарівним принцем був пан учитель. Лише Марічка не брала участі в тих дискусіях. Вона завжди сиділа осторонь і мовчала. Подруги не звертали на неї уваги, знаючи Маріччину мовчазну натуру. Вони її просто не помічали. Але не помічали й іншого: тих поглядів, якими обмінювалися вчитель і гімназистка, тих випадкових дотиків руки, тих довгих хвилин очікування і таємної радості при зустрічах. Всього того вони поки що не помічали.

Але таємне все одно колись стає відомим. Невдовзі гімназистки стали примічати, що пан учитель якось по-особливому ставиться до їхньої мовчунки: називає неофіційно Марічкою, ставить лише високі бали і надто часто поглядає на неї. Неодноразово бачили, як вони стояли вдвох у коридорі й про щось розмовляли. Тоді все стало зрозумілим… Реакція була неоднозначною. Хтось дивився на Марічку із заздрістю, а хтось при зустрічі гордовито одвертав убік свого кирпатого носика. Коли ж з’являвся пан учитель, по класній кімнаті починали повзти «гадючки» невдоволеного шепоту. Вони «виповзали» з усіх кутків і прямували до тих двох, що мали спільний вогонь, теплом якого можна погріти холодні та слизькі тіла.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.