Анна Edelweiss - На кучерявих берегах Бугу

– А ви імпульсивний… – сказала вона і засміялася ще раз. – Але якщо ми вирішили зустрічати Новий рік разом, то маємо відповідно підготуватися. У вас є шампанське?

– Ні, на жаль, немає.

– Але ж який Новий рік без шампанського?! То давайте вирішимо так: ви зараз ідете по крамницях за всім необхідним до столу, а я тим часом приведу до ладу ваше помешкання. Гаразд? А тепер вирушайте і без шампанського не вертайтеся!

Вона вивела його з кімнати.

Він знову опинився на центральній вулиці. Сутінки невпинно наступали на місто, тягнучи за собою оксамитовий шлейф ночі. Перші ліхтарі вже встигли порозливати жовто-блакитну акварель, а думки бджолами роїлися навколо одного-єдиного питання: хто ця прекрасна незнайомка і звідки вона?

Здійснивши похід по крамницях, вирушив у зворотню путь. Ноги несли вперед швидше за звичайне, а душа переживала важкі хвилини. Йому хотілося скоріше додому, туди, де на нього чекає жінка з дивовижними очима. І в той же час страх прийти і нікого там не побачити вносив у душу неспокій. Іноді йому здавалося, що все це – продовження сну.

Наближаючись до дверей власного помешкання, почав подумки молитися, чого ніколи раніше не робив. Від хвилювання руки дрижали і ключ ніяк не хотів заходити у замкову щілину. Нарешті опинився у передпокої. У напівтемряві скинувши пальто, попрямував до кімнати. Наліг на ручку, двері відчинилися, та він лишився стояти на порозі.

Кімнати художника-невдахи вже не було. І кудись подівся безлад. Напевно, як домовик, заховався на антресолях. Його заступили порядок і гармонія. Жодного натяку на присутність атрибутів малювання. Лише розвішані зі смаком картини на стінах говорили, що тут мешкає людина, не байдужа до мистецтва. У кутку стояла, виблискуючи прикрасами, ялинка. Її аромат наповнив кімнату лісовою свіжістю і нагадав нашому героєві далеке дитинство. Саме цей аромат завжди хвилював маленького Ігоря і навіював йому у новорічну ніч казкові сни… Невидима рука боляче здавила серце, і він повернувся у дійсність.

Біля вікна стояла вона. У білосніжній сукні з прозорим серпанком на маленьких тендітних плечах. Блискуче волосся попелястого кольору спадало ніжними хвилями на ті плечі, ховаючи під собою їх обриси.

Вона дивилася на нього зоряними очима, і він відчував, що й сам стає небесною зіркою і летить космічними просторами туди, де проліг Чумацький шлях, аби стати його одвічним подорожнім.

Вона підійшла до нього, взяла за руку і повела вглиб кімнати:

– За кілька годин проб’є дванадцята, – мовила вона.

Він почав швидко викладати на стіл пакунки. Вона з навичками господині брала все те і несла на кухню.

…Об одинадцятій годині вони сіли за стіл і запалили свічки.

– Кажуть, спочатку треба провести старий рік, – звернулася вона до нього. – То давайте віддамо данину цій традиції.

Келихи наповнилися вином. Він вирішив, що повинен першим сказати прощальне слово року, який ось-ось має вирушити дорогою століть.

– Цей рік був для мене нелегким. Але я вдячний, що насамкінець він зробив мені подарунок: зустріч із вами. То ж давайте вип’ємо за зустріч у старому році!

Почувся дзвін кришталю.

…На екрані телевізора крутився калейдоскоп кліпів, лунали передноворічні привітання, музика, сміх, жарти. За вікном тихо падав сніг. А в цій кімнаті сиділи двоє і вели безсловесну розмову, самими поглядами, які говорили набагато більше, ніж слова.

Раптом вона здригнулась. Годинник бив дванадцять раз.

– Пора, – її обличчя освітила посмішка, а рука піднесла келих для шампанського.

Пляшка гучно вистрілила, і з неї, як із кратера вулкана, потекла піниста лава золотистого напою.

– З Новим роком і за наше знайомство! – Його келих торкнувся келиха гості.

– З Новим роком!

За якусь хвилину він увімкнув магнітофон. Кімнату наповнили звуки чарівної мелодії. Він підійшов до жінки і простягнув руку:

– Дозвольте…

Вона підвелась, поклала руки йому на плечі й рушила в такт музики. Під ніжним шовком сукні випромінювало тепло молоде жіноче тіло. Він обхопив її стан руками, божеволіючи від щастя. Тонкий аромат вишуканих парфумів затуманював мозок, відсторонював від дійсності, переносячи у неземний світ, у світ, де існують лише почуття й бажання, де немає сірості та приземленості.

Вони дивилися один на одного, не вимовивши ще жодного слова. Звабливі уста манили до себе музикою жаги. Він наблизив своє обличчя до неї. За якусь мить їхні уста злилися у довгому поцілунку. І все зникло: і Новий рік, і творчі невдачі, і власні переживання, все…