Андрей Любка - Любка Андрій. Карбід

Раптом до човна підійшов його знайомий з генделика, Йовшка. Один із найзаклятіших ворогів Тиса, який весь час кепкував з учителя за пляшкою: сміявся з патріотизму, Україну називав проклятою державою, а князів — нікчемами, що втратили все. Виголошуючи свої тости, він неодмінно підколював Тиса, перефразовуючи, наприклад, гасло українських націоналістів. У його п'яних устах воно звучало так: «Здобуду Українську Державу, або виїду навіки з неї!». Після чого весь генделик заходився лихим реготом. Уперше відчувши свою владу над Йовшкою, Тис узяв його в човен, а посеред тунелю зіштовхнув веслом у воду. Супротивник бовтався й благав про порятунок, але вчитель залишався невблаганним — і Йовшка пішов на дно. Тис ще довго вдивлявся в темну глибину, торжествуючи і насолоджуючись перемогою, аж доки на дні не зблиснув золотий плавник смерті. Придивившись уважніше, Тис похолов, бо побачив там, унизу, себе, а з його рота виблискувала не золота монета, а золотий зуб. Смертельно перелякавшись, Тис прокинувся весь у холодному поту, його серце калатало, як навіжене.

До відкриття Фонтана Єдності залишався тиждень. Усього лише тиждень, сім днів.

Марічка роздивлялася себе в дзеркалі. Кучеряве каштанове волосся акуратно падало на плечі. Маленький, як кнопочка, носик, пухкі губи й жваві карі очі. Брови здавалися їй загустими, але вона все не наважувалась їх вищипати — боялася зробити ще гірше. Загалом жінка собі подобалася. Роки, щоправда, надали її тілу трохи зайвої ваги, але це все ж краще, ніж зійти зморшками і мати суху землисту шкіру. Як на сорок з гаком, вона виглядала цілком привабливо: груди все ще спокусливо випиралися вгору, а між ними й сідницями (таки заширокими, але нема на те ради!) чітко прочитувався силует талії. Якби скинути хоча б три-чотири кілограми, то й на пляж не соромно було б вийти. Шкода, що Тис на це вже не звертає уваги.

— Довго ти ще там будеш хлюпатися? Досить уже, вилізай! — крикнула жінка так, щоб Тис почув її за дверима лазнички.

— Та я щойно заліз, що ти вічно мене ганяєш з місця на місце? Мені треба підготуватися, у нас сьогодні важлива зустріч, вирішальна й остаточна. Я маю виглядати, як нова копійка! — була його відповідь.

— І в мене зустріч, мені треба йти на день народження до подруги, а ти цілий ранок займаєш ванну, годі вже!

— Кажу — відчепися!

— Вилізай звідти, бо я тобі зараз світло вимкну! — пригрозила Марічка, все ще стоячи перед дзеркалом і уважно вивчаючи своє підборіддя.

— Жінко, облиш мене, будь ласка. Я зараз домиюся й вийду.

— Ти розумієш, що ванна не лише твоя, нею треба ділитися. Помився — звільняй територію. Ти вже більше години там. Плескаєшся, ніби в океані. Та й що тобі там купати твоє рахітичне тільце? А мені от ще голову треба помити й висушити, а потім бігти до подруги. Не кажучи, що я ще навіть подарунка не маю! Все, вилізай, ви-лі-зай!

— А в мене сьогодні зустріч організаційного комітету. Буде мер, будуть усі. Післязавтра ми відкриваємо Фонтан Єдності, а сьогодні в нас останнє засідання. Це важливий для мене момент, ну як ти не розумієш! Твої подружки зачекають, ці курки взагалі не мають мене сьогодні відволікати. До того ж за кілька хвилин я вже виходжу!

— Ти не міг до свого засідання раніше підготуватися? Впусти мене! — напосідала Марічка.

— Ой, жінко, ти мене в могилу зведеш! Знаєш, кого ти мені нагадуєш? Мадярську радянську республіку!

— Кого-кого?

— Мадярську республіку рад. Вони теж забирали в людей ванни і змушували впускати туди робітників.

— Кого?

— Робітників. У 1919 році в Угорщині відбулася комуністична революція. Провів її Бейла Кун, друг Леніна і фанатичний комуніст. І він проголосив створення Угорської Радянської Республіки. Вона проіснувала недовго, менш ніж півроку, але це, мабуть, була найабсурдніша держава в світі.

— Ну і до чого тут я? — не розуміла Марічка, якій уже уривався терпець.

— Як до чого? Ти ж вимагаєш ванну! А коли мадярські комуністи прийшли до влади, одним із перших їхніх рішень було так зване квартирне питання. Все було ще більш по-дикунськи, ніж у Булґакова. Спочатку вони позбавили всіх титулів аристократію, націоналізували їхні маєтки. Потім дійшла черга і до просто заможних людей. У помпезному, багатому Будапешті власників великих квартир змусили поділитися кімнатами з брудними трудягами. Всього тоді було підселено до багатих людей понад тридцять тисяч пролетарів. І як підселено! До одного підприємця підселили його колишнього служку, який обікрав господаря рік перед тим. А тепер командував і погрожував! — сказав Тис і немов на підтвердження своїх слів лунко хруснув пальцями. — А до вишуканої й екзальтованої дами підселили проститутку, яка активно займалася своїм ділом. Одного разу п'яний клієнт повертався з убиральні, сплутав кімнати — і зґвалтував бабусю! Щоправда, історія замовчує, сподобалося їй це чи ні, хі-хі. Ну, але найкраще було з ваннами. Усіх, хто мав приватні ванни, а це тоді була розкіш і рідкість, змусили двічі на тиждень ділитися ними з простолюдом. Було складено список ванн у Будапешті, а пізніше його опублікували в газетах і вивішували на дошках оголошень житлових кооперативів. У вівторок усі охочі з вулиці могли прийти до тебе і помитися. Натомість у п'ятницю в такі помешкання організовано приводили діток зі шкіл і садочків, а господар мав забезпечити їх гарячою водою, милом і чистими рушниками. Отак-то! Тепер розумієш, чому ти зі своєю істерикою під дверима нагадуєш мені Угорську радянську республіку?