Анджей Збих - Ставка більша за життя. Частина 2

Інгрід вискочила в коридор.

Сходи вели до якихось сіней, просторих і темних. Інгрід намацала двері, обережно відчинила їх і опинилася в кухні. Побачила перед собою широке вікно й місяць, що висів над садом. В усьому будинку стояла тиша. Інгрід була на волі. Зараз вона вистрибне у вікно, перебереться через високу металеву огорожу, що оточує віллу, й опиниться в далекому, невідомому їй районі Берліна. А потім пішки добиратиметься до центру міста.

У той час, коли Інгрід Кельд розмовляла з генералом фон Больдтом, Клосс крокував довгим, яскраво освітленим коридором резиденції абверу. Черговий офіцер відчинив двері, і вони разом зайшли до першого секретаріату. Капітан, що стояв за письмовим столом, глянув на Клосса й зняв телефонну трубку. Доповів про відвідувача і, дочекавшись відповіді, буркнув:

— Ідіть далі!

Ця церемонія повторилася ще двічі. Біля кожних дверей стояв унтер-офіцер вермахту, виструнчений і байдужий, схожий більше на статую, ніж на вартового. Клосс уже був колись у адмірала і знав цей церемоніал, який тоді видався йому більше смішним, ніж грізним. “Метод впливу на уяву”, — думав він зараз, чекаючи в останньому секретаріаті біля письмового столу вже не капітана, а підполковника.

Коли він під’їхав на стоянку автомашин абверу, щоб поставити там мотоцикл, і побачив Шульца, відразу збагнув, що генерал фон Больдт встиг скоріше, ніж він сподівався, зробити наступний хід.

— Сам старий хоче тебе бачити, — повідомив Шульц. — Негайно.

Отже, Больдт зателефонував адміралові! Невже й Канаріс через старих пруссаків шукає зв’язку з американською розвідкою? Клосс зрозумів, у якому небезпечному становищі він опинився. Адмірал — це не Больдт! Усі козирі, які має в своїх руках Клосс, можуть в одну мить обернутися проти нього. Наміри шефа німецької розвідки залишаються таємницею, бо цей досвідчений гравець ніколи і ні з чим не ходить навмання: інтриги, які він плете, завжди багатоярусні. Можливо, він хоче нацькувати Больдта на Гіммлера, а може, надумав цього ж Больдта продати, щоб заслужити довіру в фюрера, бо саме ж він, а не Кальтенбруннер, напав на слід змови… Та й невідомо також, що сказав йому Больдт. То якої ж дотримуватися тактики? Клосс вирішив, що є тільки одна можливість…

— Портфель і зброю залишіть, будь ласка, в секретаріаті, — попередив підполковник і розчинив широко двері.

Від порога до письмового столу, що стояв посеред величезної кімнати, — кільканадцять кроків. Клосс крокував, неначе на учбовому плаці, а потім застиг, дивлячись на адмірала — малого й непримітного на тлі великого портрета фюрера. Шеф розглядав його уважно, з спокійною цікавістю знудьгованого начальника. Обличчя адмірала чимось нагадувало хижого птаха.

— Ганс Клосс, — відрекомендувався прибулий обер-лейтенант.

— На кого ви працюєте? — закричав шеф.

Клосс знав, що відповідати треба негайно і не вагаючись. Все залежатиме від того, чи цей фахівець таємної війни повірить його словам.

— Я працюю на вас, пане адмірал!

— Чому вас цікавить Інгрід Кельд?

— Я закохався в неї, — Клосс відповів, не вагаючись і секунди.

Адмірал замовк. Він знову дивився на Клосса і, напевне, зважував його відповіді. Зважував їхню ймовірність.

— Ви, мабуть, ідіот, Клосс! — гримнув шеф.

— Так точно, пане адмірал, — відразу ж погодився обер-лейтенант. Він усе ще сподівався, що було б непогано, якби Канаріс повірив, що Клосс у цьому спектаклі грає роль комедіанта, коханця-невдахи, заплутаного в інтригу, сенсу якої не може збагнути.

— Це ми вже встановили, — несподівано лагідно усміхнувся адмірал. — А зараз швидко кажіть: що ви знаєте?

Треба справді говорити швидко, не вагаючись, не добираючи слів. Адмірал відразу може вловити будь-яку фальш. І Клосс розповів, що зникла Інгрід, що він вирішив її знайти на свій страх і риск і саме тому пішов до неї на квартиру. Там він захопив зненацька Штольпа, ад’ютанта генерала фон Больдта, котрий признався йому, що, за наказом свого начальника, шукає якогось листа.

— Я гадав, пане адмірал, — вів далі Клосс, — що йдеться про любовні листи генерала до панни Кельд. Вона, очевидно, не хотіла повернути йому тих листів, а генерал боявся скомпрометувати себе. Я підозрював також, що генерал намагався вести з панною Кельд якісь переговори і що вона знаходиться у нього на віллі. Зізнаюся, що я робив це все під впливом ревнощів і страху за свою дівчину…

Чи повірить цьому Канаріс? Чи є якийсь шанс, що він проковтне цю казочку.