Анджей Збих - Ставка більша за життя. Частина 2

Він випив свою чарку, підвівся з-за столу і рушив до дверей.

— Ви куди, капітане Клосс? — грізно спитав Рінг. — Скоро ми всі вийдемо звідси, як тільки приїде вантажна машина.

— А ви вже встигли подбати про вантажну машину? — усміхнувся Клосс.

— Про це не турбуйтесь.

— І про мене ви теж можете бути спокійні, пане полковник.

Інга була в своїй кімнаті. Коли він увійшов, вона квапливо підхопилася з тахти. На очах у неї бриніли сльози.

— Дайте мені спокій! — вигукнула вона.

Клосс сів на тапчан і притяг її до себе. Йому було шкода цієї дівчини. Він бачив, як вона переживала смерть Марти ІІІтаудінг, потім вона врятувала йому життя. її виховав батько, гітлерівець, вчилася вона в гітлерівській школі і ходила на збори Ліги німецьких дівчат, але, незважаючи на все це, в ній збереглося щось таке, що викликало співчуття…

— Ти бачила Берту? — запитав він.

Так, куховарка заглядала до неї, а потім вийшла в місто. Зовсім недавно. Вона з нею не розмовляла. І взагалі ні з ким вона розмовляти не хоче і просить залишити її саму.

— Слухай, Інго, — промовив Клосс. — Іди звідсіля, іди в цього будинку і сховайся в якоїсь подруги, у знайомих.

— Я? Чому? — У неї заблищали очі. — Що це би так турбуєтесь про мене? Це ви тільки вдаєте.

— Ні, не вдаю, дівчино. Ти мені врятувала життя, а тепер я хочу тебе врятувати. Тобі загрожує небезпека.

— Мені? Дайте спокій! Я вже нікому не вірю. Я вірила батькові і вірила дядькові, а тепер мені все одно.

— Ти знаєш, чому загинула Марта?

Інга уткнулася головою в подушку. Клосс погладив її по волоссю і подумав, що чимало знадобиться часу, аби справді врятувати таких дівчат, як вона.

— Марта надто багато бачила, — поволі сказав він. — Вона бачила, як Рінг убивав робітників, а потім — що іще важливіше — бачила, як закопували ящики під капличкою в парку.

— Неправда! — крикнула Інга. — Вони вкидали ящики в підземелля. Вхід туди знаходиться на подвір’ї, праворуч від брами… — Вона замовкла, з жахом дивлячись на Клосса.

Отже, Рінг усе-таки збрехав. А це означає, що полковник вирішив покінчити з Клоссом ще до вивезення архіву. Це значить, що й Інзі теж судилося загинути.

— Тікай звідси якнайшвидше, — повторив він, — і постарайся вийти з дому так, щоб тебе ніхто не бачив.

— Ви збожеволіли, — прошепотіла дівчина.

— Ні, не збожеволів. Ці люди спроможні на все. Той, хто вбив Марту, не пощадить і тебе.

— А хто вбив Марту?

Клосс підвівся.

— Ти й так дуже багато знаєш, Інго. Тікай.

— Ні.

— Це злочинці.

— Про кого ви говорите, пане капітан? — запитала вона зовсім спокійно. — Ви маєте на увазі німців?

— Атож, — відповів Клосс, — німців.

Дівчина кинулась до дверей. Зупинилася трохи на порозі і дивилася на нього палаючими очима.

— Я теж німкеня. І ви теж. Мусять же бути німці, які не вбивають, не змовляються з американцями, не продають таємниць, які борються…

— Інго! — вигукнув Клосс.

Але її вже не було. Він побачив Інгу ще за вікном — вона бігла серединою вулиці до базарного майдану, напевно, в комендатуру. Солдати з транспортера дивилися їй вслід. Клосс подумав, що знову програв: цієї дівчини йому не вдалося врятувати.

Він вийшов у коридор. Скоро мав з’явитися чоловік, якого Рінг добре знав, але якого хотів забути. Клосс знав, що розіграти останній акт буде нелегко. У нього ще не було ніякого плану, тільки деякі міркування, як повестися в певній ситуації…

Клосс підійшов до дверей, що вели до кімнати Анни-Марії. Рінг і фройляйн голосно розмовляли, так, що він майже все розумів. Вони говорили про нього.

— Коли Інга розповіла про замок Едельсберг? — почув він голос Рінга.

— Учора ввечері.

— Шенк був при цьому?

— Так.

— А Клосс?

— Теж. — У голосі Анни-Марії йому вчулося глузування. — Не довіряєте? — запитала американка. — Відсутність довіри і лояльності — явища, типові у вашій армії.

Короткий сміх Рінга.

— Клосс уже не побачить замку Едельсберг, моя люба.

Тепер почувся сміх Анни-Марії. Клосс із здивуванням відзначив, що її реакція була йому неприємна. Хоч, власне, чого він сподівався? Що вона його захищатиме, що застереже його від Рінга? В американки не було ніяких підстав відчувати симпатію або вдячність до офіцера абверу Ганса Клосса.

Він повернувся до кімнати Інги й залишив двері прочиненими. Витяг із кобури пістолета, відвів запобіжника й чекав. Він був певний, що Рінг почне його шукати. І не помилився. Не минуло й кількох хвилин, як у коридорі почулися кроки. Полковника мало здивувати, що вдома пустка.