— Ти перебільшуєш, старий, — ствердив Робертс. Він підвівся. — Ну, треба працювати. Там у залі чекає ще душ із тридцять.
5
Після кількох годин і Робертсові, і Карпинському всі допитувані німецькі офіцери здавались однаковісінькими. Навіть обличчя: похмурі, часом байдужі, часом лише ворожі, обличчя людей, що вже нічого особливого не сподівалися від життя. Одним з останніх допитуваних цього дня був оберст Лойцке. Карпинський почав стереотипною фразою:
— Що ви знаєте про Вольфа?
— Нічого, — сказав Лойцке. — Лише те, що протягом останнього часу він порядкував у місцевому гестапо і що ви його розшукуєте. У мене нема жодних підстав, — помовчавши, додав він, — приховувати тепер таких людей, як Вольф. Вони не робили честі німецькій армії.
— Шкода, що ви раніше не дійшли таких висновків, — зауважив Карпинський.
Лойцке мовчав: він байдуже розглядав американських офіцерів.
— Ви, звичайно, антифашист? — усміхнувся Робертс. На обличчі оберста не поворухнувся жоден м’яз.
— Я німецький офіцер, — сказав він, — і ніколи не любив Гітлера. Я лише виконував свої обов’язки.
— Ви всі кажете одне й те саме, — розчаровано сказав Карпинський і звернувся до Робертса: — У тебе є ще якісь запитання?
Робертс питав про Клосса. Що оберст знає про цього офіцера абверу? Де він зустрічав його? Чи нічого дивного не помітив у його поведінці?
Лойцке не розумів цих запитань. Він знає Клосса віднедавна, знає про нього лише те, що гауптман служив у Польщі та в Росії, що отримав залізний хрест, а в абвері це траплялось не часто.
— Більше нічого? А що ви про нього думаєте?
— Нічого не думаю, — сказав Лойцке. — Я не можу скласти про нього жодного враження, бо він не був моїм підлеглим.
Робертс подивився на нього з неприхованою іронією.
— Можете йти, — сказав Робертс. — Багато часу мине, перш ніж ми навчимо вас чогось.
Лойцке ще виструнчився на порозі і по-військовому стримано вклонився обом американським офіцерам. Він зник за дверима. Вони лишилися самі. Робертс налив коньяку у дві склянки.
— Випий, Карпинський, — сказав він. — Я перед цим розмовляв по телефону з генералом. У штабі був офіцер з радянської місії. Він повідомив, що, згідно з їхньою інформацією, саме тут перебуває цей групенфюрер Вольф. Вони надто добре поінформовані. Що скажеш?
— Якщо він тут, — мовив Карпинський, — ми повинні знайти його.
— Звичайно. — Робертс хильнув коньяку. — Але звідки росіяни про це знають? Треба з’ясувати.
Карпинський сів за письмовий стіл, гортав якісь папери.
— Я не можу забути, — шепнув він раптом, — як діставали трупи полонених, замордованих на заводі. Ці обличчя задушених або поспіхом розстріляних людей… Нащо він наказав це зробити?
— Залиш цю містичну тему, — сказав Робертс.
— Він тут. І ми повинні передусім пам’ятати про це.
— Здається, — сказав Робертс, — здається, ти помилився, ідучи до контррозвідки.
— А може, це ти помилився? — шепнув Карпинський.
Робертс не відповів. Він стояв біля вікна й дивився на велике подвір’я казарми, де лейтенант Луїс ганяв своїх підопічних. Це були ті самі щоденні заняття Луїса, до яких комендант табору ставився з величезною старанністю. Полонені, озброївшись відрами, щітками й мітлами, вишиковувалися перед ним у дві шеренги. Робили вони це чудово і, мабуть, найприскіпливіший капрал не мав би до чого причепитись.
— Взяти на караул! — кричав Луїс.
Полонені піднімали на рівень плечей мітли, щітки та відра. Луїс походжав уздовж шереги, з видимим задоволенням розглядаючи виструнчені постаті.
— Непогано, непогано, — бурчав він. — Ще з вас будуть люди. Може, колись і військо зроблять з вас.
— Луїс дотепник, — кинув Робертс.
— Він дурня валяє, — сказав Карпинський, і собі підійшовши до вікна. — Це не метод навчання.
— А який метод ти запропонував би? — запитав Робертс. — Що б хотів зробити з них? Це вони виконували накази Вольфа. Ти забув? Може, вони на те лише й здатні, щоб стати у дві шереги.
Тим часом оберст Лойцке повернувся на своє місце і побачив, як Клосс дивиться з вікна на вправи, виконувані на подвір’ї.
— Я бачив ці забавки Луїса, — сказав Лойцке. — Бридко. Він принижує їхню людську гідність.
— А що з ними весь час робили? — запитав Клосс, рвучко повертаючись од вікна. — Протягом стількох років війни. Якби замість Луїса стояв німецький капрал, ви не мали б ніяких претензій.
Лойцке мовчав. Він сів на ліжко і старанно ділив цигарку на три частини.
Читать дальше