Анджей Збих - Ставка більша за життя. Частина 3

— Безперечно, саме тому, — широко усміхнувся Вонсовський.

Тієї миті на порозі з’явився Льозе. Він трохи засапався.

— Ну як, Гансе? Як твої знамениті методи? Розмовляв із паном графом про медицину?

— Не було потреби, мій Адольфе. Граф Вонсовський розповів про все.

— Авжеж, пане гауптштурмфюрер, — сказав Вонсовський, — я скажу все, що знаю. Але доки почну зізнаватись, я прошу кави.

— Стенографіста! — гукнув Льозе, відчиняючи двері до сусіднього приміщення. — Дайте мені негайно стенографіста! Стенографіста й чашку кави!

— Цілий кавник, — підправив його Клосс. — Боюся, мій Адольфе, що пан Вонсовський багато що нам оповість.

Коли Клосс схвалив план майора Руцінського, коли сам брав участь у розробці сценарію, коли, врешті, Вонсовський зрозумів, про що йдеться, побачивши підсунутий йому список осіб, вартих “спеціального розгляду”, він і гадки не мав, що пекельна машина, приведена в дію з його волі, закрутиться в такому блискавичному темпі.

На що Клосс розраховував, починаючи цю гру? Насамперед на тривалість слідства, причетність до нього осіб, не винних з погляду інтересів великої Німеччини; сподівався також, що ускладнить справу, а тим часом у стосах вхідних і вихідних документів, різних інструкцій загубиться її суть і т. ін. Не маючи змоги врятувати Вонсовського, він хотів принаймні відтягти на кілька місяців неминучий вирок і створити приреченому більш-менш пристойні умови існування на цей час, а в найгіршому випадку — хоч цієї думки він ніколи не висловлював — забезпечити Вонсовському легку смерть: скажімо, комусь із високопоставлених чинів відмовлять нерви, й він, щоб замести сліди, накаже ліквідувати дуже балакучого в’язня. Клосс сподівався, що наслідком цієї ризикованої операції буде компрометація деяких вищих офіцерів, а це в атмосфері непевності й морального занепаду матиме неабияке значення.

Тому такої великої ваги надавали вони з Руцінським складанню списку “підозрілих осіб”, який, скориставшись трюком з візитками, Клосс показав Вонсовському.

Майже всі вони й справді бували у заарештованого, але Клосс підібрав лише ті прізвища, які могли бути занесені до майбутнього переліку військових злочинців… Зіставивши те, що сам знав, із матеріалами різних відділів руху Опору, які постачав йому Руцінський, і з відомостями, одержаними по рації з Центру, Клосс підсунув Вонсовському список із шести осіб, запеклих гітлерівців.

Це оберст Вайшекер, який протягом перших днів вересня тридцять дев’ятого року видав наказ розстріляти триста катовіцьких гарцерів; майор Штукгардт, відомий звірствами в Бельгії та Голландії; генерал Вірінгер, про якого в повідомленні Центру значилося коротко: кат Боснії; Ганс Ліпке, оберштурмбанфюрер СД, організатор знищення єврейського населення в Білосточчині; Грубер і Келлер, обидва штурмбанфюрери СД, очолювали відомі своєю жорстокістю спецгрупи на західних кордонах України та Білорусії…

Вонсовський виправдав сподівання Клосса. Вже під час першого допиту, коли пив маленькими ковтками каву, він посвідчив:

— З паном оберегом фон Вайшекером я познайомився у Граці в санаторії для вищих офіцерів. Це було в лютому, ні, перепрошую, на початку березня сорок першого року. Ми дуже швидко заприятелювали, і одного дня, приблизно за тиждень після нашого знайомства, пан оберст запросив мене до своєї кімнати. Там було вже кілька офіцерів. Ми говорили про можливість виграшного завершення війни. Пан оберст дотримувався тієї думки, що усунення Гітлера створить передумови для порозуміння з англосаксами. Я й досі пам’ятаю його висловлювання, — сказав Вонсовський: — “Після усунення цього дурного єфрейтора англійці захочуть домовитися з нами”. Мене тоді питали, чи міг би я, в разі потреби, бути посередником у налагодженні контактів з британським урядом. Ми планували, що я з цією метою поїду до Будапешта, де скористаюсь допомогою своїх знайомих із кіл угорської аристократії та спробую довідатися про думку Черчілля…

Клосс схилився над письмовим столом, де розіклав папери із свідченнями Вонсовського (внизу кожного аркуша стояв химерний, проте зрозумілий підпис: “Едвін гр. Вонсовський”), потер чоло, ніби хотів у такий спосіб збагнути те, що неможливо зрозуміти. Десять днів тому стенографіст квапливо записував зізнання про оберста Вайшекера, а вже за три дні Клосс, випадково заглянувши до залу, де провадився допит і де порядкував Льозе, побачив скривавлене, беззубе обличчя людини, яка безпорадно кліпала повіками, коли есесівець виливав йому на голову відро води.