Рудольф Лускач - Заповіт мисливця

Здесь есть возможность читать онлайн «Рудольф Лускач - Заповіт мисливця» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1960, Издательство: Молодь, Жанр: Прочие приключения, Природа и животные, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Заповіт мисливця: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Заповіт мисливця»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Російський вчений Феклістов, засланий за революційну діяльність царським урядом у Сибір, знаходить у тайзі величезні поклади рідкісного металу.
Не бажаючи, щоб ці скарби потрапили до рук пригноблювачів, він залишає своїм нащадкам зашифрований заповіт. І ось уже в наш час по слідах старого мисливця вирушає експедиція. Безліч небезпечних пригод довелося пережити її учасникам, поки вони досягли заповітної мети.
Автор роману Рудольф Лускач — чеський письменник, який багато років працював у Радянському Союзі — з любов'ю розповідає про чарівну природу Сибіру, про величезні зміни, що сталися тут за роки Радянської влади, показує чесних і мужніх людей, життя яких завжди буде хорошим прикладом для молоді.

Заповіт мисливця — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Заповіт мисливця», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Але, як не дивно, трапляються люди, що захищають вовків, вдаючись до різних досить сумнівних доводів. Передусім вони посилаються на те, що багато тисячоліть тому вовк зробив людству велику послугу — він, мовляв, був прабатьком багатьох порід мисливських, службових і сторожових собак. Далі ці «заступники» твердять, що вовки здійснюють у природі так званий «природний добір» — винищують слабких і хворих тварин, залишаючи на плем'я тільки сильні та витривалі екземпляри, з якими вони не можуть так легко впоратись.

Проте розумні люди дотримуються іншої думки і відповідають на це: дякуємо вовкові за собаку, але хижаки нам не потрібні. Добір слабких та хворих звірів здійснюють мисливці, а не вовки, які часто знищують і вагітних самиць, і молодняк. Під час ожеледі вовки знищують кожного звіра, який тільки потрапить до їхніх пазурів, від сарни і до лося, не цікавлячись їхнім станом здоров'я й витривалістю.

Захист вовків був би надто дорогою втіхою для колгоспів та державних господарств, які розвивають тваринництво. Будь-яка сентиментальність щодо вовків шкідлива.

За даними, які я чув од мисливців, у Радянському Союзі щорічно винищують п'ятдесят — п'ятдесят п'ять процентів фактичної кількості вовків. Проте їх число, незважаючи на це, лишається таким, що боротьба проти вовків — завжди дуже актуальна справа.

Навесні, коли прокидається природа і після кількох місяців білої тиші всюди лунають радісні голоси птахів, багато хто ввечері за селом прискорює ходу, коли з лісу долине вовче виття. Вовк-батько виє басом, вовчиця-мати — тенором, а вовченята скавулять або підвивають гавкаючи. Цей дивний концерт означає, що вся сім'я вийшла на полювання і тато з матір'ю навчають багатообіцяюче потомство нападати на свою жертву й душити її. Спочатку вони полюють поблизу лігва, згодом віддаляються дедалі більше і нарешті вже не повертаються до своєї нори. Старі вовки йдуть своїм шляхом, а до молодих приєднуються вовчата сім'ї минулого року. Влітку ці вовчата жили вже цілком самостійно — вони багато чого навчилися, і тепер молода зграя починає кочувати. Чужих вовків вони вважають за непроханих гостей, і тим дорого обійшлася б спроба познайомитися з молодою зграєю ближче. Тому-то чужі вовки й намагаються уникнути зустрічі з тими семи-або десятичленними зграями молодих войовничих зухвальців, які кожної миті ладні розпочати люту бійку навіть з старим вовком, якщо тільки той заступить їм дорогу.

Влітку вовки жирують, та коли випадає сніг і стада рогатої худоби — овець, коней і свиней переселяються до закритих приміщень, вовки розширюють межі району своїх ловищ до п'ятдесяти і більше кілометрів.

У глибокому снігу вовкам важко бігати. Тому вони ходять звичайно один за одним, ступаючи по слідах переднього вовка. В півтемряві, коли забарвлення вовчих шуб майже зливається з оточенням, вони виходять на розбій, вештаючись по шляхах між селами.

«Взимку вовка годують ноги», — говорить старе російське прислів'я, і це справді відповідає дійсності. Довгими зимовими ночами вовкові доводиться долати багато кілометрів, перш ніж він уполює якогось роззяву-собаку або пробереться в кошару. Коли-не-коли пощастить зграї схопити й задушити лося і навіть обережного дикого кабана. А іноді вовк цілісіньку ніч пробігає, так і не вполювавши нічого, і голодний залягає в снігу серед глибокого лісу. Перш ніж вмоститися, він довго крутиться на одному місці, щоб витоптати собі глибше лігво.

Цю звичку успадкували від своїх прабатьків-вовків і собаки, — смішно дивитися, коли собака довго й безцільно крутиться по паркетній підлозі або на килимку, перш ніж укладеться. Сон сірих розбійників чутливий — кожну мить вони то нашорошують, то опускають вуха. Чим дужчий мороз, тим чутливіший у них сон.

Викликає подив наполегливість і витривалість цього хижака. Взимку вовк легко, навіть не знесилившись, витримує тижневий піст, та коли йому пощастить злапати багату здобич, він одразу з'їдає двадцять — двадцять п'ять кілограмів м'яса — нажереться про запас і прагне якнайшвидше залягти. В таких випадках вовк поводиться дуже обережно. Кілька разів обійде він своє сховище, уважно принюхається і, лише пересвідчившись, що повітря чисте, зігнеться калачиком і прикриє морду кінчиком хвоста. Я мав нагоду спостерігати кілька разів, як організовано вовки полювали взимку на зайців та іншу дичину. Частина зграї виганяє зайця на якусь поляну, де вже на нього чатують інші. Ясними зимовими ночами вовки полюють на зайців на полях, і лихо вухатому, якщо вовки поженуться за ним. Здебільшого в такому разі доля зайця вирішена.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Заповіт мисливця»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Заповіт мисливця» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Заповіт мисливця»

Обсуждение, отзывы о книге «Заповіт мисливця» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x