Леонид Платов - Секретний фарватер

І раптом в незрозумілому багатомовному гомоні пролунало знайоме слово “сайлор”. [25] Моряк (англ.) .

Пробираючись крізь натовп, до моряків протовпився якийсь чоловік. У нього було сіре, ніби запорошене обличчя, попелясто-сіра стрижена голова і чорні брови, що зрослися на переніссі.

— Ай іс мор’як! — вигукнув він, плутаючи англійські і російські слова. — Ю енд ай — сайлор, кемрад, тоувариш! [26] Я моряк! Ти і я — моряки, товариші! (Англ.) .

Він поквапливо розкрив, вірніше, роздер на грудях куртку. Під нею майнуло щось смугасте. А, лахміття тільника!

— Ю енд ай, — пробурмотів він і, похилившись, обхопив Дроніна і Степакова за плечі. З його горла вирвалося ридання.

— Ну, ну, папашо! — заспокійливо сказав Степаков, притримуючи старого за кістляву спину.

Доронін обернувся до Шубіна.

— Душу свою перед нами відкрив, товаришу гвардії капітан-лейтенант! — зворушено пояснив він. — Каже: свій, мовляв, я, також флотський!

Старий заговорив. Він дуже хотів, щоб його зрозуміли, робив багато жестів, наче глухонімий. Моряки заохочувально кивали. Дронін навіть ворушив губами, немовби вторуючи йому. Та далі цього не пішло.

— Бо скоромовкою говорить! — засмучено кліпаючи очима, Дронін відступив на крок.

Та одне слово вдалося зрозуміти. Це було прізвище. Десь Шубін уже чув його. Олафсон, Олафсон…

— Це ви — Олафсон?

— Ноу, ноу! — Старий заперечливо захитав головою. Він показав на жовтий дим, який, збиваючись у кільця, стелився над землею, і повторив: “Олафсон”. Що це має означати?

Дронін знову заметушився, та Шубін відсторонив його:

— Стоп! Не вийшло в тебе на пальцях. Школу глухонімих відкрив! Попробуємо з другого кінця. Шпрехен зі дойч, камерад геноссе?

— О, ієс! Ія! Натюрліх!

Він швидко заговорив по-німецьки, іноді збиваючись знову на англійську, з поспіху вставляючи ще якісь слова, чи то іспанські, чи то португальські. Та Шубін, загалом, “добрав способу”, поступово почав схоплювати суть.

Старого звали Нейл, Джек Нейл. Він був англієць, судовий механік.

— Каже, що масові розстріли почалися учора ввечері, — мовив Шубін. — Гітлерівці не встигли чи не захотіли евакуювати табір. Людей вишикували в чергу. У кожного було під пахвою два поліна. їх ретельно вкладали поперек трупів. Потім укладальники самі лягали ниць на принесені з собою дрова і чекали кулі в потилицю. Так виростали ці штабелі! Бр-р! Навіть слухати моторошно. — Шубін перевів подих. — Ось він ще про що каже: поранені стогнали, корчились на полінах, а факельники вже обливали їх бензином, щоб краще горіли! До Нейла черга не дійшла. Виручив наш десант. Та Олафсона, каже він, убили ще раніше, на земляних роботах. Це був лоцман, його друг. Вірніше, друг усього табору…

Нейл зупинився біля одного з бараків.

Кілька колишніх військовополонених розбирали стіну, яка вже взялася вогнем. Рухи їхні були кволі, уповільнені, як у тяжкому сні.

— Олафсон жив у цьому бараці, — сказав Нейл. — Його і моя койки стояли поруч. Позаминулої ночі, уже хворий, знаючи, що йому не уникнути розправи, він розповів мені про “Летючого Голландця”…

Шубін здригнувся. Як! Може, він не те почув? Так, звичайно, не те почув. Думає постійно про свого “Летючого”, от він і ввижається йому скрізь.

— Голландець? — обережно перепитав Шубін. — Ви, здається, сказали… Летючий Голландець?

— Я! Дер флігенде Холлендер! — Для певності Нейл повторив по-англійськи: — Флаінг Дачмен!

Однак Шубін ще не вірив, боявся вірити. Він люто смикнув себе. Не буває, не може бути таких збігів! Мова, звичайно, йде про легендарного капітана. Про того упертюха, який посварився із стихіями біля мису Горн.

— Такий особливий німецький підводний човен-рейдер, — вів далі Нейл, зосереджено дивлячись на швидкі вогники, що перебігали по стіні. — Його прізвисько — “Летючий Голландець”. Він чинить дуже негарні справи. Розпалює війну! До того ж робить це потай, за спиною країн, що воюють…

Тут Шубін уперше в житті відчув, що ноги не тримають його.

— Давайте сядемо, га? — попрохав він. — Скажіть ще раз, але повільніше! Німецький рейдер розпалює війну і в наші дні, чи так я зрозумів?

Нейл кивнув.

Вони сіли недалеко від барака, з навітряного боку майданчика, щоб не наносило задушливого диму.

Степаков вийняв подарований в 1942 році кисет з написом: “Зробивши геройський подвиг, сядь, товаришу, закури!” Дронін заходився поквапливо скручувати товстенну “козячу ніжку” для Нейла.