Леонид Платов - Секретний фарватер

Дронін і Степаков насипали тютюну в кишені смугастої куртки.

— То не підведете? — спитав Шубін. — Глядіть же. Ми чекатимемо вас. У нас знайдеться, що розповісти один одному, — багатозначно додав він.

Проте морякам не довелося приголомшити гостей уславленою флотською гостинністю. Вечеря не відбулася.

Під вечір Шубіна викликали до начальства, яке перебазувалося в Рігулді услід за катерами.

— Доведеться попрацювати цієї ночі, — сказав контр-адмірал, підводячи Шубіна до карти і скоса поглядаючи на його незвично похмуре обличчя. — Хотів був дати твоїм людям перепочити, та не вийде. Куй залізо, поки гаряче. Так?

— Так, — неуважно погодився Шубін, схиляючись над картою; у думках він був ще в заснулому бараці, де Олафсон під хропіння товаришів розповідав Нейлу про “Летючого Голландця”. — А що ж кувати? Залізо де?

— Ось воно! Далекувато, правда.

У районі Вентспілса, трохи далі від Курляндського берега, Шубін побачив ієрогліф, яким позначають на картах притоплений корабель.

— Врахуй: притоплений, а не потоплений! Для нас це важливо.

— А що за корабель?

— Німецький транспорт. Ішов на Саарема чи Хіума. Був перехоплений нашими бомбардувальниками. Там мілководдя, він і сів на грунт. Сьогодні льотчик літав, перевіряв. Людей наче немає.

— Довго не протримається. Біля Курляндського берега велика хвиля.

— А довго й не треба. Два—три дні пробудуть розвідники, і досить з нас.

— Розвідники?

— Ну, коректувальники. Назви, як хочеш.

Шубін з інтересом, що зненацька загострився, подивився на карту.

Між Рігулді і районом Вентспілса — Моозундський архіпелаг, острови Хіума, Муху, Саарема, які замикають вхід до Ризької затоки. Фашистське командування продовжувало підкидати сюди боєзапас і підкріплення — морем, уздовж берега.

В живій уяві Шубіна постала дуже довга мускуляста рука, що простяглася від Кенігсберга. Ударити по ній кілька разів — одразу б ослабла її мертва, вірніше, передсмертна хватка, розтиснулися б пальці, задубілі на архіпелазі!

Так, притоплений корабель дуже до речі.

Збоку від яскравих штабних ламп падає на карту круг світла. Шубін бачить лише те, що в ому крузі: біла пляма мілководдя на північ від Вентспілса та умовний значок, схожий на схематичний малюнок потопаючого корабля. Усе інше в тіні.

Туди, у тінь, відсунулися й думки про Олафсона. Шубін був дисциплінований, умів повністю переключатися на вирішення нового важливого завдання, тимчасово відкидаючи те, що не стосувалося справи.

Спитавши дозволу, він у задумі покрокував циркулем по карті.

— Відстань бентежить? — спитав адмірал. — Та ні, ніщо мене не бентежить.

А втім, на правах улюбленця флоту Шубін не забув трохи пококетувати, поскаржитись на труднощі своєї військово-морської професії.

— У авіації, звісно, казкове життя, — пробурмотів він. — Один стрибок — і там! Навпрошки, через Ризьку затоку! А мені теліжитись в обхід, он який гак робити!

Адмірал, який знав дивацтва Шубіна, усміхнувся:

— Отже, авіацію радиш?

— Та що ви, товаришу адмірал! Льотчики напсують. Вони ж у вас до зручностей звикли. їм велетенську акваторію подавай! Поки підгрібатимуть до транспорта, ще свою гідру розіб’ють. А я бортик до бортика, бо? псування державного майна! Зрівняли: катер чи гідролітак!

— Ти побільше пального прихопи. Мішки Бутакова є в тебе?

— Авжеж, є!

— Двома катерами підеш?

— Та вже, дозвольте, тільки двома. Шуму менше. Прощаючись, адмірал затримав у своїй руці руку Шубіна:

— Ось ти й повеселішав. А то наче похмурий був, коли прийшов. Чи мені здалося?

Шубін урочисто продекламував:

Та божий глас у тишині

До слуха лиш його торкнеться,

Душа поета стрепенеться,

Немов орел в височині. [27] Переклад М.Терещенка.

— Це чий же глас — божий? Мій, чи що?

— Саме так, товаришу адмірал!

— Ну, іди вже… коли стрепенувся!

Шубін ще раз мельки глянув на карту. Сніп світла падав на неї, наче проміння місяця, що виглянув із-за хмар.

І на небі мав бути місяць цієї ночі. Як тільки Шубіну йти на операцію, місяць тут як уродився!

Сказано ж: супутник землі! Але ж ні, треба ще й до військових моряків у супутники набиватись!..

Та, вийшовши з штабу, Шубін полегшено зітхнув.

Хмари! На все небо! Оце-то повезло.

Поквапливо збираючись, Шубін згадав про Нейла і послав попередити його про те, що вечерю переносять на завтра.