Леонид Платов - Секретний фарватер

А втім, це було, звичайно, припущення і досить непевне.

— “Летючий Голландець”, “Летючий Голландець”, — задумливо бубонів Ришков, постукуючи себе олівцем по зубах. — Що це за “Летючий Голландець”?

Він задав Шубіну ще силу-силенну запитань, які, на думку моряка, ніяк не стосувалися справи. Потім примусив написати детальний рапорт і полетів з ним. А Шубін, провівши начальство, почвалав додому.

По дорозі він у думках складав листа Грибову в евакуацію, хоча знав, що ніколи не напише і не надішле цього листа. Час же воєнний! Багато про “Вуву” не напишеш!

Звичайно, про “Летючого Голландця” ще можна б написати, але жартома, натяками:

“Так, мовляв, і так, дорогий Миколо Дмитровичу! Попав я нещодавно в легенду. Але, здасться, не в дуже гарну. Нав’язався на мою голову якийсь, біс його знає, “Летючий Голландець” і тепер хочеш не хочеш, а мороки з ним, хай йому грець!..”

Хто б подумав, що й тижня не мине після повернення із шхер, як Шубін проникне всередину загадкового підводного човна!

В самій білизні, босого, потягнуть його по вузькій, хисткій палубі, потім обережно, на руках, спустять у той самий люк, звідки в шхерах “війнуло наче з погреба чи розритої могили”.

А знизу, піднявши безкровні обличчя, дивитимуться на нього мертвяки…

Нічого цього не чекав і не міг чекати Шубін, коли його викликали до командира острівної бази.

— Катер на ходу?

— На ремонті, товаришу адмірал.

— З оказією підеш. З посильним судном.

— Куди?

— У Кронштадт.

— У розвідвідділ флоту? — голос Шубін а став жалібним.

— А що я можу? Викликають! Розкажеш там, як і що.

— Ну що я розкажу? Доповідав уже заступникові начальника розвідвідділу, коли він прилітав. І рапорт, як звеліли, написав. П’ять сторінок, легко сказати! Чернеток стільки перечеркав! А тепер знову писати? Письменник я їм, чи що? Цілу канцелярію навколо цього “Голландця” розвели! Та мені, товаришу адмірал, краще двадцять разів у шхери сходити!..

— Чого ти мене вмовляєш? Треба!.. До речі, і моториста з юнгою прихопи! Лікар напише в госпіталь.

Дуже невдоволений, бурмочучи собі під ніс, Шубін пішов на пірс, а за юнгою послав Чачка.

Шурко Ластиков не брав участі у ремонті, тільки був при цьому — руки ще були забинтовані. Та язик його, на превелике задоволення всіх, не був забинтований. Юнга був бадьорий і веселий, як горобець. Умостившись верхи на торпеді, він — у котрий уже раз — смішив друзів розповіддю про те, як спритно ховався за тичкою від прожектора.

Чачко зупинився біля юнги. Обличчя його набрало сумовитого виразу.

Шурко здивовано замовк.

— Збирайся, голубе! — радист важко зітхнув. — З оказією в Кронштадт їдеш.

— У Кронштадт? Чого?

Чачко непомітно для Шурка підморгнув матросам.

— Списують, — пояснив він і зітхнув ще раз. — Списують тебе як недолітка з катерів…

Шурко стояв перед Чачком, засмучено кліпаючи довгими віями. Списують! Таки не дали довоювати. Самі, либонь, довоюють, а він…

Не сказавши ні слова, юнга круто обернувся і подався до житлових будинків.

— Розсердився, — пробубонів Дронін.

Хтось засміявся, а Чачко крикнув навздогінці:

— Командир чекає на пірсі!..

Застебнутий на всі ґудзики, з брезентовою валізкою в руці, Шурко розшукав командира.

— Ти що? — неуважно спитав той, стежачи як Степакова вносять на носилках по трапу посильного судна.

— Попрощатися, — тихо сказав юнга. — Списаний за вашим наказом, їду в тил.

Шубін обернувся:

— А набурмосився!.. Це з тебе пожартували, голубе. Не в тил, а в госпіталь! Полікують твої геройські опіки. Чого ж бурмоситись? Ех ти… Штурманеня! — і ласкаво провів рукою по його худенькому личку.

Матроси, що стояли довкола, усміхнулися. От і підвищили юнгу в званні! Із “гострозорого всієї Балтики” в “штурманеня” перейменували. І це годиться!

Шубін додав ніби мимохідь:

— До медалі Ушакова представив тебе. Може, медальку там одержиш заодно…

І завжди він, хитрюга, умів зайти з якогось несподіваного боку, ненароком підняти настрій, так що вже й сердитись на нього начебто було нічого!..

Всю дорогу до Кронштадта Шурко торохтів без упину, не даючи командирові скучати.

Медаль Ушакова — це добре! Юнга віддавав перевагу їй перед будь-якою іншою медаллю. Навіть, коли хочете, цінував більше, ніж орден Червоної Зірки. Адже цей орден дають і цивільним, правда? А медаль Ушакова — з якірцем і на якірному ланцюгу! Кожному ясно: власник її — людина флотська!