Несподівано катер зменшив швидкість!
Механік доповів Шубіну, що осколок снаряда влучив у моторний відсік. У місці, до якого важко добратися, пробито трубопровід. Двигун зменшив оберти.
Аварія! І саме тоді, коли фашистські артилеристи почали пристрілюватись!
Та Шубін не встиг віддати наказ. Усе зробилося само по собі, без наказу. Мить — і катер знову набрав швидкість!
— Мотористи ліквідовують аварію своїми засобами! — доповів механік.
Шубін кивнув головою, не зводячи очей з просвіту попереду, який ширшав поміж лісистих берегів.
“Своїми засобами…” Ось як це було.
Скрегочучи від болю зубами, Степаков по-ведмежому, грудьми, навалився на отвір, звідки щойно цебеніла гаряча вода.
— Резину!
Юнга поквапливо наклав на пробоїну резиновий пластир, міцно притис його. І тільки тоді Степаков, стогнучи, відскочив од трубопроводу.
— Не кидай!
Та Шурко й сам розумів, що не можна кидати. Швидкість! Не можна зменшувати швидкості!
Обома руками він що було сили притискував резину до трубопроводу; фонтанчики з шипінням вибивалися поміж пальців. Біль проймав тіло до самого серця. Це були тортури, тортури! Та юнга терпів, не випускаючи з рук гарячого резинового пластиру, поки Дронін поквапливо закріплював його. Спершу треба було протягнути дріт вздовж трубопроводу, потім старанно і акуратно обмотати його спіраллю. На це потрібен був час, хоч як поспішав Дронін.
Та ось нарешті трубопровід забинтовано.
— Все, Шурко, все!
Юнга випустив резину з обпечених рук і ниць упав біля мотора, знепритомнівши від болю.
Зате шхери були вже за кормою. Катер швидко мчав на південь по вранішній гладіні моря.
Юнга нічого не знав про це. Він не опритомнів, коли боцман змазував і бинтував його опіки. Не приходив до пам’яті і тоді, коли його витягали з люка і обережно вкладали на корму, у жолоб для торпед.
— На протягу відійде, — сказав Дронін.
І справді, коли юнгу почало обдавати холодними бризками, він опритомнів. Поруч стогнав Степаков. Шурко трохи підвівся на лікті і тривожно озирнувся.
— Коли б нам тут жаба моньки не дала, — кволим голосом сказав він.
Це був вислів гвардії старшого лейтенанта. Розуміти його слід було так: не кинули б навздогінці авіацію!
Та вже привітно розкривалася попереду бухта, де стояли наші катери…
4
Вислухавши доповідь Шубіна, командир острівної бази негайно викликав ланку бомбардувальників і послав їх добити підводний човен, що сів на каміння.
Проте льотчиків зустрів у шхерах загороджувальний вогонь, такий щільний, що довелося повернутись.
Через деякий час спробу повторили. Одному літаку вдалося прорватися до протоки. Вона була пуста. Підводний човен встигли стягти з каміння.
Команда катера Шубіна дуже сумувала з цього приводу.
— Треба було нам “зайчика” далі відкотити! Хоча б на півметра. Щоб човен міцніше на каміння, сів.
— Проґавили вночі!
— Так, маху дали, жаль!
А надвечір прилетів із Кронштадта Ришков, заступник начальника розвідвідділу флоту. Він був поривчастий, нахрапистий і прямо-таки замучив Шубіна розпитами. Усю розмову на палубі підводного човна розвідник примусив відновити по пам’яті — слово за словом. Шубін кректав, супився. Адже розмова була майже безладна, складалася із якихось уривків.
— А чи добре ти знаєш німецьку? — усумнився Ришков.
— Даруйте, товаришу капітан другого рангу! В училищі на кафедрі іноземних мов додатково вивчав.
— Ну, ну! Розповідайте далі!
На подив Шубіна розвідника найбільше зацікавило кинуте мимохідь слово “Вува”.
— Вува! Невже? — крізь зуби процідив Ришков, а обличчя його стало ще більше стурбованим.
— І я здивувався, товаришу капітан другого рангу. Жіноче ім’я ні сіло, ні впало приплели!
— Жіноче? Це ти з якоюсь Вавою переплутав. Вува — нова секретна зброя, зрозумів?
— Як?!
— Так, зброя. У геббельсівській пресі її називають ще “скарбом Нібелунгів” чи “зачарованим мечем Зігфріда”. А звичайно запросто: “Вува”, пестливо-зменшувальне від “ді Вундерваффе”.
— Тобто, чудесна, чарівна зброя?
— Саме так. Скорочено. Вува!
— Що ж, цілком вірогідно?
Фашисти могли устаткувати підводного човна досі невідомою секретною зброєю і спорядити під Ленінград. Недарма командир її заявив, що там, де з’являється його “Летючий Голландець”, війна дістає новий поштовх.
Ленінград вистояв блокаду. Ні бомби, ні снаряди, ні холод, ні голод не здолали його. Тепер німецько-фашистське командування, щоб підняти свій військовий престиж, готувалося до реваншу. Завдавати ударів найзручніше було із району Виборзьких шхер.
Читать дальше