В. Дмитриев - Таємниця янтарної кімнати

Цей плакат Олег Миколайович згадував через півтора року під Ленінградом, поглядаючи на обледенілі трупи німецьких солдатів, згадував його і у 1943 році, проводжаючи поглядом незліченні ряди полонених гітлерівців, яких вели у тил наші автоматники, згадував, поглядаючи на Кенігсберг у незабутні квітневі дні 1945 року.

А тоді він не поспішаючи йшов серед виряджених людей, особливо гостро відчуваючи себе самотнім і чужим у цьому гомінливому, багатолюдному і… дивному місті, де стояли поруч середньовічні будинки й будівлі у стилі «модерн», а в чарівну красу казок Гофмана вривалися промови імперського міністра пропаганди Геббельса.

Сергєєв ішов вулицею Міттельтрагхайм від готелю до замка, завернувши дорогою до будинку уряду. Тут між виступами підковоподібного корпусу блищала у басейні вода, на кам'яній балюстраді даху завмерли сизі голуби, схожі на статуї.

Потім він надовго затримався біля нового будинку університету — триповерхового, з півкруглими склепистими арками, з галереєю вздовж першого поверху, з кам'яними богинями на ріжках даху, з горельєфом вершника на фронтоні.

Сергєєва не могла обдурити ця зовнішня академічна солідність. Він прекрасно знав: з університетських кафедр тепер дедалі рідше згадуються імена Шіллера і Гете, зате все гучніше лунають в аудиторіях промови, більш схожі на войовничі заклики націстських фюрерів, ніж на лекції професорів.

Професори… Певно, це вони щойно пройшли повз Сергєєва — люди у чорних сюртуках із значками націонал-соціалістичної партії на лацканах, люди, при зустрічі з якими студенти виструнчувалися, викидаючи вперед руку.

… До будинку під'їхали грузовики. В них швидко повскакували студенти, слухняно виконуючи команду перетягнених ременями офіцерів рейхсверу. Заревли мотори, машини рушили. Через годину десь на приміському стрільбищі Ганси й Оскари будуть методично випускати кулю за кулею у мішені, на яких зображено червоноармійців…

Штурмовики у коричневих мундирах і крагах, з пов'язками на рукавах, снували туди і сюди, штовхаючи перехожих. З репродукторів гримів фашистський молодіжний гімн «Хорст Вессель». Гидко… А було б місто як місто, справжній культурний центр, коли б… коли б не цей націстський дух!

Розгорнувши путівник, Сергєєв перебіг очима рядки. У місті розвинута машинобудівна і військова промисловість. У книжчині йшлося про суднобудівну верф і машинобудівний завод акціонерного товариства Шіхау, про вагонобудівний завод, завод сільськогосподарських машин…

Але Сергєєв уже знав і те, про що путівник соромливо замовчував: у Кенігсберзі на повну потужність діяли завод зенітних гармат, авіамоторний завод «Оренштайн і Коппель», заводи автомобільних запасних частин, авіаційний, боєприпасів. Швейні фабрики випускали військове обмундирування, склади взуттєвих підприємств були вщерть забиті важкими солдатськими черевиками. На довгі переходи були розраховані їхні ковані підошви! «Готуються, щогодини готуються до війни, — подумав Олег Миколайович. — Франція — лише початок. Гітлерівці ні перед чим не зупиняться, і Східна Пруссія для них — прекрасний плацдарм. В разі війни нам доведеться нелегко…»

До обіду Сергєєв працював в університетській бібліотеці. Російського наукового працівника зустріли там ввічливо, але сухувато і з недовір'ям. А втім, на сердечність він і не розраховував. Зате література про янтар тут виявилася багатющою, такого зібрання книг з цього питання Олег Миколайович ще. не зустрічав. Квапливо, прагнучи якнайбільше встигнути, скорочуючи слова, замінюючи їх лише йому відомими знаками, він робив виписки, час від часу поглядаючи на годинник: хотілося поблукати по місту — хтозна, коли ще доведеться побувати за кордоном!

Розділ дисертації, присвячений історії янтарних промислів, обіцяв тепер стати цікавим. Попереду ще кілька днів, можна багато чого встигнути прочитати і записати. Треба тільки працювати систематично, поєднувати кабінетні заняття з розумним відпочинком, з прогулянками по місту…

Повз приземкуватий бліндаж, схований у землі, Олег Миколайович пройшов до червоного будинку головного поштамту і опинився біля замка.

Як гігантський вартовий, зводився він над містом. Вздовж західної стіни тяглася кам'яна огорожа з величезного необтесаного дикого каміння. Сім масивних контрфорсів розчленовували стіни на рівні частини, прикриваючи собою високі стрілчасті вікна. Асфальтована доріжка примхливим заворотом вривалася в браму і зникала у дворі. Олег Миколайович попрямував туди, пригадуючи все, що він знав про замок.