Александр Насибов - Безумці

Несподівано шия у Карцова червоніє. Він ривком стягує шолом:

— Мало не задихнувся!

Глюк регоче, тицяє пальцем туди, де гофрований шланг з'єднується з маскою. Тут металевий патрубок з клапаном і краном, який німець непомітно перекрив.

Карцов жартівливо погрожує йому, відкриває кран, пробує, чи добре надходить кисень.

— Добре, — задоволено каже. — А тепер подихаємо У воді.

— Не сьогодні. — Глюк жестом зупиняє учня. — Ви, лікарю, стомилися, варто відпочити. Та й у мене справи: треба зустрічати шефа.

— Як це — зустрічати? Де ж він? Я недавно розмовляв з ним. Він просив…

— Був, та загув! — Задоволений власним дотепом, рудобородий хрипло регоче. — Саме так — загув. Але скоро має повернутися.

— Ну, хоча б з півгодини у нас є? — капризно тягне Карцов. — Пустіть мене у воду на півгодинки, Глюк!

— Гаразд, лікарю, — вирішує наставник. — Гаразд, натягніть шолом. От який ви наполегливий! Хоч кого вмовите. Тільки глибоко не йдіть — метрів на п'ять, не більше. Та я й не пущу вас глибше — працюватимете на сигнальному кінці.

Він надягає Карцову пасок із свинцевими вантажами, обв'язує талію плавця тонким плетеним тросом, ще раз перевіряє підгонку та справність респіратора. Водночас дає поради: як «промивати» дихальний апарат, виводячи з нього зіпсоване повітря, як регулювати свою плавучість і миттю звільнятися від паскових вантажів, якщо в цьому виникне потреба.

Карцов дуже хвилюється, бо задумав дещо ризиковане: коли все піде добре, сьогодні він заволодіє респіратором.

— У воду! — наказує рудий. Пірнальник неквапливо сходить трапом.

Ось його ноги торкнулися води, занурилися по коліна, по стегна. Ще трошки, і вода сягає підборіддя. Тепер перед шоломом гойдається вода лагуни, наче Карцов притулився до стінки акваріума… Ще трохи — і вода наполовину закрила скельця шолома.

— Вперед! — підбадьорює Глюк. — Не бійтеся!

І він пускає сигнальний кінець.

Карцов підіймає руку, махає нею в повітрі. Потім голова його щезає під водою.

Деякий час він нерухомо висить у водяній товщі. В яскравих променях прожектора здається, що кругом блакитний світний серпанок. Поступово світіння слабшає — під впливом паскових вантажів Карцов помалу опускається. Видимість дедалі гіршає, незабаром його ноги ледь помітні — вони немов вплавлені в скляні сутінки.

Тиша, спокій.

Повиснувши на сигнальному кінці, Карцов відпочиває: нелегко вдавати схильного захоплюватися простачка, сміятися, жартувати, коли знаєш, що перебуваєш під загрозою гіршого навіть ніж смерть.

Тиша, спокій. При кожному вдиху й видиху чітко клацають респіраторні клапани — немов метроном лічить підводний час.

Отже, зроблено все, щоб Глюк (а значить і Абст) повірили, що лікар захопився новою справою, охоче йде під воду, все бере за чисту монету і ні про що не здогадується.

Але це — найлегше.

Тепер починається головне — треба затягти навчання, доки не видужає Марта. Крім того, остаточно вирішено: у найближчі хвилини він викраде респіратор.

Деякий час Карцов просувається вздовж стіни, вимережаної заглибинами та розколинами. Ось, здається, придатна щілина.

Несподівано трос, на якому висить Карцов, починає рухатися. Часті ривки — сигнал водолазові негайно виходити на поверхню.

Що сталося на майданчику? Невже доведеться відкласти задумане? Ні, не можна — невідомо, чи трапиться ще така нагода.

Мляво працюючи ластами, Карцов помалу підіймається. Одночасно він розв'язує вузол троса. Так, добре. Трос ледве тримається. Тепер дужий ривок, і все буде гаразд…

Він на поверхні.

— Возитесь! — кричить рудобородий, широкими кільцями вибираючи трос. — Лізьте хутчій!

Наполовину піднявшись з води, Карцов затримується на трапі.

Глюк бачить: учень важко дихає, рухом руки просить допомоги. Міцніше спершись ногами, Глюк тягне троса. Карцов дереться і раптом, різко відкинувшись, падає у воду.

Ривок — і Глюк з тросом у руках летить до центра майданчика.

На майданчику гомін, метушня. Вальтер, що тільки-но підігнав кран до лагуни, плигає з сидіння, поспішає до Глюка, допомагає йому підвестися.

Німці налякані: лікар, за якого вони головою відповідають перед Абстом, пішов під воду — один, без страховки!

Глюк скидає светр і пірнає. Незабаром він на поверхні.

— Погано видно! — кричить він. — Біжи по респіратор! І знову поринає.

А в цей час Карцов, влаштувавшись у розколині під водою, осторонь трапа, стежить за поверхнею лагуни. Він бачить, як двічі пірнав Глюк, як потім він зник, піднявшись по трапу. Через хвилину-другу німець спуститься вже з дихальним апаратом. Тоді від нього не сховаєшся.