Александр Насибов - Безумці

— Тріумвірат? Ви маєте на думці…

— Росіян, британців та янкі! Я мрію про час, коли нарешті їх буде зламано Ось заплющую очі й бачу: фюрер підіймається з-за столу; зім'явши воєнні карти, шпурляє в корзину для сміття. Урочисто проголошує: «Quod erat faciendum!» Це латинь, Рейнхельт. «Що й треба було зробити!»

Карцов нахиляє голову.

— Ну, а якщо станеться неймовірне і битву буде програно? — веде далі Абст. — Що тоді?

Карцов знизує плечима.

— Напевно: «Honesta mors turpi vita potior!» [30] Почесна смерть — краще, ніж смерть ганебна ( лат .). Чи не так?

— Та ви скарб, Рейнхельт! — регочучи вигукує Абст. — Подумати тільки, виросли серед варварів, а латинь знаєте, як рідну мову!.. Цитату ви навели чудову, але вона не годиться. Звичайно, ми переможемо. В Німеччині фюрер кує нову зброю перемоги. Ті, хто на фронті, також діють не покладаючи рук. Сказане стосується і нас з вами. Ми робимо велику справу. Запевняю, незабаром ми добряче попсуємо нерви нашим ворогам. Що б ви сказали про зброю, яка поражає в повітрі, на воді, під водою, поражає беззвучно, незримо, без промаху?..

— Це дуже цікаво, шеф! Ви, я бачу, не тільки лікар, але й талановитий технік.

— Машину придумали інші. А я тільки випробовую її… Так ось, — веде далі Абст, — я прийшов, щоб сказати: нас жде напружена робота. Найближчим часом я сподіваюсь гостей. Серед них мої друзі і дехто з начальства. Вони приїдуть подивитись наше сховище. А потім усі ми візьмемо участь у важливій операції. І я прошу вас подвоїти старання по лікуванню фрейлейн Рішер. До їхнього приїзду вона повинна видужати… До речі, ви матимете змогу негайно ж поїхати.

«Негайно поїхати!» Після розмови з Мартою Карцов чудово розуміє смисл цих слів.

— Який термін, шеф? — запитує він, намагаючись, щоб голос лунав буденно, рівно.

— Не більше тижня. Сім-вісім днів.

— Я старатимусь.

— Чудово. Поспішайте, Рейнхельт. Вас давно ждуть у Німеччині.

— Дякую. Одне запитання: я вирушу разом з фрейлейн Рішер?

— Вона залишиться. Деякий час вона буде тут. Ви зустрінетеся з нею пізніше, через півроку. У вас буде про що поговорити, правда?

І Абст дружньо поплескує Карцова по коліну.

— Дякую, шеф. — Карцов збентежений. — Ви вельми добрі до мене. Я б хотів віддячити вам тією ж монетою.

— Ви й так робите достатньо, Рейнхельт… Тепер про те, що стосується особисто вас. У крихкій шкаралупі ви подолали десятки миль бурхливого моря. Витримавши це випробування, ви показали себе дужою і вольовою людиною.

— Я тільки намагався врятуватись.

— Ну, ну, не прибіднюйтесь!.. Потім ви ризикнули — залишили шлюпку й попливли, щоб дістатися до скелі. Ви були виснажені, в морі ревів шторм, та ви витримали. Ви допливли, а той, другий, не зміг. І я роблю висновок: ви не тільки вольовий чоловік, але й чудовий плавець. Ось я й подумав: а що коли наш молодий, енергійний лікар навчиться працювати під водою? Чим він гірший за Глюка або, скажімо, за мене самого? Треба тільки, щоб він навчився користуватися респіратором, підводним движком та іншими пристосуваннями… Я правильно міркую?

— Авжеж, шеф.

— І у вас є таке бажання?

— Я згоден, — відповідає Карцов. — Більше того, вашу пропозицію я розцінюю як велику довіру до мене. Мої акції ростуть!

— От і чудово! — Абст підводиться. — Тренування розпочнете завтра. Я дам вказівки Глюкові. Він буде вашим інструктором.

— Глюк — славний хлопець.

— Чудово! — повторює Абст. — А тепер прийміть ще одного до вашої групи… Заходь! — каже Абст тому, хто весь цей час стояв у коридорі.

Чоловік переступає поріг. Він у фланелевій сорочці і в'язаних штанях.

Карцов вдивляється в його темне від загару обличчя, обрамлене кучерявим чорним волоссям, і, хоча чоловік переодягнений, він упізнає одного з тих, кого недавно зустрів у тунелі.

— Його звуть Бруно, — каже Абст. — Лягай, Бруно! — Він рукою вказує на нари: — Лягай і спи!

Чоловік іде до нар і лягає горілиць, розкинувши руки, спокійно заплющує очі.

— Бідолаха! — зітхає Абст. — Скільки не ходили біля нього — ніяких зрушень. На жаль, безнадійний. Завтра ви дослідите його, Рейнхельт, і доповісте.

І він виходить.

Залишившись на самоті, Карцов сідає на ліжко, стискує долонями голову.

Так минає кілька хвилин.

Новачок спить, рівно й глибоко дихаючи.

Карцов нахиляється до нього, розглядає його лице, чоло, очні яблука, щільно закриті червонуватими повіками, вилиці, скроні.

Ніяких слідів операції.

Він ще ретельніше вивчає обличчя людини. Праве віко чисте. А на лівому, вгорі, майже під самою бровою невелика темна шкурочка. Немов присохла грудочка бурої грязі.