Николай Далекий - Танки на мосту! Голка в сіні

Ситуація була незвичайною. “Ну що ж, — подумав Белінберг, — якщо Ганс скрутить собі в’язи, буде навіть краще. Вся відповідальність на ньому, він має особливі повноваження”.

— Пропусти! — крізь зуби сказав Белінберг вартовому.

Він вийшов за ворота й провів поглядом бричку, що зникла в темряві.

Кіньми правив Філінчук, Ернест Брюнер сидів поруч на передку. Петрович стояв навколішках і підтримував голову сонної Валі. При поштовхах із горла Ганса виривалося сердите клекотіння. Їх зупиняли патрулі, але одного слова “Ганс” було досить, воно діяло на поліцаїв як пароль.

За Княжполем бричка, минувши останній пост, звернула до лісу. Там на неї вже чекали партизани. Валю обережно перенесли на підводу, що стояла біля кущів, поклали на сіно. За хвилину невеликий загін мовчки рушив у дорогу.

Валя розкрила очі й побачила гілку яблуні, обвішану плодами, схилене над нею обличчя Петровича, й знову склепила повіки. Тихо спитала:

— Іванко?

— Я, я, Валюню, — Петрович поцілував її в щоку. — Все гаразд, ти серед своїх.

— Ганс?..

— Привезли. Ще не прокинувся, але вже лається.

Губи дівчини затремтіли, із заплющених очей потекли сльози.

— Поцілуй мене ще раз. І ще… Дай руку. Отак. Ніхто не загинув?

— Все обійшлося. Ти виграла й цей бій.

Валя розплющила очі.

— Мені довелося випити… майже півсклянки. Інакше нічого б не вийшло…

Петрович допоміг їй сісти Вона огледілась навколо, спрагло припала до шийки глиняного глечика, що стояв поряд.

— Смачне… — сказала Валя, стираючи краплі молока з підборіддя. — Тепер я розумію Хлєбникова. В нього є рядки: “Мне ничего не надо: кружку молока да эти облака”.

Петрович засміявся.

— Ну, коли вже на вірші потягло, то непогані наші справи.

До них підбіг Василь Долгих.

— Прокидається…

— Йду! — квапливо відгукнувся Петрович і обернувся до Валі: — Може, хочеш глянути?

— Ніякого бажання. Надивилась…

Ганс прокидався довго, важко. Він сидів на лаві, обіпершись спиною об стінку, розметавши руки, й то крутив головою, то бурмотів лайки. Біля нього стояв лікар Прокопенко й колишній поліцай Філінчук. Сіровол, переглядаючи захоплені документи, теж раз у раз відривався й позирав на “гостя”. Нарешті Ганс чхнув, підвів руку, ніби намагаючись щось схопити у повітрі, й розплющив праве око.

— Води… — Око заплющилось, Ганс захропів, ворушачи товстими губами. — Я пити хочу! Не розумієте?

До хати ввійшов Петрович. Побачивши його, Прокопенко сказав:

— Цьому буйволові моя допомога не потрібна. Піду до Валі…

— Води! — ревнув Ганс і розплющив очі. — Філін… — І затнувся, побачивши вусатого незнайомця.

— Що таке? Хто такий?

Петрович дивився на Ганса, як на вовка, що потрапив у пастку. Ганс міцно заплющив очі, труснув головою, наче відганяючи від себе ману, але це не допомогло — він знову бачив перед собою вусатого чоловіка, що без страху дивився йому просто в вічі.

— Чому не питавшись? Філінчук, в бога й в душу… Шкуру спущу!

Але “охоронець” навіть не ворухнувся. Ганс квапливо сягнув рукою і не дістав пістолета: кишені були порожні. Зціпивши зуби, він оглянув незнайому хату, пробіг поглядом по обличчях Петровича, Філінчука, Сіровола й, здається, все зрозумів. В очах Ганса скипіла лють, ніби готуючись до стрибка, він підібрався, втягнув і олову в плечі.

— Сташевський, не робіть дурниць… — спокійно попередив Петрович, — а то зв’яжемо. Ви ж не такий дурний, щоб не зрозуміти, що паша гра програна.

Метнувши на Петровича ненависний погляд, Ганс обм’як, на чолі в нього виступили краплини поту.

— Ще раз попереджую, Сташевський, сидіти спокійно!

— Капітан Сіровол? — криво всміхнувся Ганс. — Хоча Сіровол, мабуть би, не додумався… Парашутист! Спеціально прислали пастку на мене поставити. А другий? Невже це стерво, Валька?.. Батька рідного, значить, теж вона… Комсомолка, вірність Соціалістичній Батьківщині, пролетарі всіх країн… Скільки я їх своїми руками.

— Всі ваші злочини нам відомі, — сказав Петрович. — Може, перейдемо до справи?

— Отже, й Філінчук з ними заодно… — не відповідаючи на запитання Петровича, злісно бурмотів Ганс. — Допомагав, падло… Зуміли завербувати й його, охоронця?..

— Мене ніхто не купував, я сам, з власної волі, — з ненавистю дивлячись на Ганса, сказав Філінчук. — Тобі, кабанові, цього не зрозуміти.

— Перейдемо до справи, Сташевський? — повторив Петрович.

Ганс потер рукою волохаті груди, попросив: