Николай Далекий - Танки на мосту! Голка в сіні

— Стременн? — сказала Валя, показуючи на залишену на столі недопиту пляшку.

— Так, так, — погодився Ганс, хапаючи пляшку.

— Дайте я сама, — прикрила свою склянку долонею Валя. — Я не хочу напиватися відразу.

Оволодівши пляшкою, вона влила собі на денце.

— Ну, ну, — Ганс хотів долити. Почалась жартівлива боротьба Валя, сміючись, з силою вихопила пляшку, але не втримала її, пляшка вдарилась об підлогу, розбилася.

— Ну, от, — збентежено мовила дівчина.

— Нічого, це на щастя, — заспокоїв її Ганс і вже хотів був відчиняти валізочку.

— Зачекайте, в мене ж є…

На його обличчі з’явився загадковий вираз.

Дівчина швидко підняла склянку, усміхнулась, але усмішка була якоюсь вимученою.

— За ваше здоров’я!

Ганс зауважив і цю поквапливість, і напруженість усмішки дівчини. Він підняв склянку, подивись скрізь неї на світло, понюхав, вмочив злегка язик.

— Отрута… — зловісно промовив Ганс, ставлячи склянку на стіл. — Купили? Підіслали донечку покійного друга?

Не відриваючи погляду від дівчини, він, паче готуючись до стрибка, втягнув голову в плечі.

— Ви збожеволіли, Казимире Карловичу!

— Знаю… — зловтішно бурмотів Ганс. — Повторюєте прийом… Отруїти хочеш? Не вийшло. Дам горілку на аналіз. А тебе…

— Боже! — гидливо скривилася дівчина. — Що у вас з нервами? Навіщо аналізи, я сама вип’ю з вами цю отруту. Перша!

Вона сердито вихлюпнула самогонку з своєї склянки, налила собі з плоскої пляшки. Ганс стежив за кожним рухом дівчини. Злорадна посмішка повільно сходила з його обличчя. Присоромлений, він обм’як, зніяковів, але відразу ж підбадьорився, вирішив обернути все на жарт, оглушливо зареготав.

— Ага, злякалася, Валечко? Нерви грають?

— Перестаньте! — сердито сказала дівчина. — Ви мене образили. Це — калганівка. Раджу завжди вживати. Давайте вип’ємо й поїдемо.

Вона випила першою. Все до краплини! І слідом за нею спорожнив свою склянку Ганс.

На нижньому поверсі біля вартового стояв оберштурмфюрер Белінберг. Звичайно, спеціально вийшов, щоб постежити за недругом.

— Я на операцію, — сухо кинув у його бік Ганс і, притримуючи Валю за руку, вийшов на ганок.

За дві хвилини бричка виїхала на вулицю. На передку сиділо два поліцаї, позаду Ганс і дівчина. Вартовий зачинив ворота.

Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як знову почувся цокіт копит на бруківці. Вартовий визирнув — біля воріт стояла бричка. На задньому сидінні видно було постать дівчини. Ганс сидів поруч, поклавши голову їй на коліна. До хвіртки сміливо підійшло троє. Переднього вартовий одразу ж упізнав — Гансів охоронець, поліцай Філінчук.

— Тільки недовго, панове, — роздратовано сказав один і, звертаючись до вартового, додав чистісінькою німецькою мовою: — Ця свиня знову напилася. Забув листа. Щось немислиме… Я з ним скоро голову втрачу.

Філінчук і той, що говорив по-німецьки, швидко пройшли до будинку. Третій тільки зайшов у подвір’я й зупинився біля хвіртки.

— Що, Ганс набрався з панянкою? — насмішкувато спитав вартовий по-німецьки.

— Нічого, проспиться, — з сильним акцентом відповів по-німецьки той, що лишився чекати своїх товаришів. — О, Ганс! Голова… Партизанам котел буде, капут.

Вартовий ввімкнув ліхтарик і освітив незнайоме вусате обличчя. В цю хвилину з будинку вийшло двоє. Вони вже наближалися до хвіртки, як з боку ганку пролунав голос оберштурмфюрера Белінберга:

— Вартовий, затримати!

Белінберг підбіг до хвіртки.

— Що тут відбувається?

— Оберштурмфюрер Белінберг? — з досадою спитав той, що добре розмовляв по-німецьки. — Ми з Гансом. Дуже поспішаємо…

— А де Ганс?

— Хай його чорт візьме, вашого Ганса. Він напився й зараз хропе в бричці, не добудишся.

— Хто ви такий?

— Лейтенант Брюнер. Пане оберштурмфюрер, дорога кожна хвилина. Ми й так запізнюємось.

— Документи?

— Чорт візьми! — шаленіючи, зашепотів той, що назвав себе лейтенантом Брюнером. — За півтори години я повинен зустрітися з Бороданем як представник Армії Людової. Невже ви гадаєте, що я збираюся з’явитися до нього з німецькими документами в кишені?

— Я вас повинен затримати…

— Так? Будь ласка. Але насамперед прошу видати мені письмове підтвердження, що ви повністю берете на себе відповідальність за зрив операції.

— Відповідаю не я, а Ганс.

— Ага, Ганс… Я не винен, що ви підсунули мені цю п’яну свиню. Через півгодини він прокинеться, але буде пізно.

— Що ви взяли в сейфі?

— Не в сейфі, а на столі. Документи, які підготував Ганс для операції. Він забув їх. Вирішуйте, пане оберштурмфюрер…