Ростислав Самбук - Щаслива зірка полковника Кладо

— Я чув, — запитально зиркнув на Бута, — що ви збираєтесь від'їжджати?

— Клопоти… — Віллі подивився на нього чистими очима. — У Берні випускають мою повість, маю особисто спілкуватися з видавцем.

— Поздоровляю! — Губи Крейцбергові розтяглися в квасній усмішці. — Їдете завтра?

— Так. — Віллі знав, про що запитає його зараз гауптштурмфюрер. Справді, Крейцберг, удавши байдужість, мовив:

— Година сьогодні чудова — сонце й тепло… — і поцікавився, втупившись у Віллі: — Підете сьогодні в селище?

— Звичайно. Слід попрощатися з тутешніми місцями.

— Так, місця унікальні, — ствердив гауптштурмфюрер і додав, наче його хтось запрошував: — А я сьогодні не зможу скласти вам товариства. Призначив ділову зустріч.

Після сніданку Віллі, не криючись, вийшов з пансіону. Знав, що гауптштурмфюрер піде за ним, — зупинився біля крамничної вітрини й через кілька секунд побачив Крейцберга по той бік вулиці. Віллі завітав до банку, зняв з рахунку решту грошей — дві з лишком тисячі франків. Це не мусило б насторожити Крейцберга: цілком логічно для того, хто від'їздить. На вокзалі постовбичив перед розкладом руху поїздів і повернувся до пансіону.

Ваговіз стояв на подвір'ї, і Віллі, скориставшись чорним ходом, спустився туди. Відкликав шофера на сходи. Спочатку той завагався, але тисяча франків приглушила докори його сумління: зрештою, він не відповідає за викрадення автомобіля, таке може спіткати кожного…

Під час обіду, коли Крейцберг мирно розмовляв із Бутом, Дюбюель, одягнений у спортивну куртку й плетену шапочку, прослизнув у незамкнуті кімнати Віллі й тильним ходом вийшов на вулицю. Ваговіз стояв у сусідньому кварталі. Дюбюель відімкнув його взятим у Бута ключем. Машина завелася легко, і Дюбюель, намагаючись триматися бічних вулиць, виїхав за місто. Він здолав третину шляху до селища й поставив автомобіль так, щоб бачити дорогу ззаду метрів за тридцять — мотора не вимкнув, сидів, напружено вдивляючись у дзеркальце заднього огляду.

«Хорх» виринув із-за повороту, лишаючи за собою шлейф куряви. Дюбюель озирнувся на мить, на номери вже не дивився, бо побачив на передньому сидінні Крейцберга. «Хорх» вимогливо засигналив вантажній машині, що рушила в нього під носом, і Дюбюель, проїхавши закрут, притиснувся до скелі. «Хорх» пішов на випередження — дорога тут звужувалася, і легковичка їхала мало не краєм бруківки. Вона випередила ваговіз на півкорпусу, і тоді Дюбюель кинув свою важку машину різко ліворуч, ударив «хорх» бампером і крилом — передні колеса легковички зависли над прірвою, і наступної ж миті, збивши низенький захисний стовпчик, машина шугнула в безодню.

Дюбюель крутонув кермо праворуч, вирівняв ваговоза й, не зупиняючись, доїхав до селища. Залишив автомобіль на узбіччі, пішки дістався до автобусної зупинки й сів у машину, котра йшла в Цюріх. Кружним шляхом уже вночі повернувся до Альтдорфа.

Віллі не лягав. Сидів у темній кімнаті й дивився у вікно, наче міг щось побачити в затемненому місті.

— Я вже все знаю… — зустрів Дюбюеля збудженим шепотом. — Хазяйку викликали до поліції в справі викрадення машини. Там вважають, що викрав її недосвідчений водій, він випадково збив «хорх» і втік. Усе так, як ми й передбачали.

— До мене ніхто не заходив?

— Де вже! Не до вас! У всіх на язиці аварія. І смерть нового постояльця. До речі, загинули всі троє.

— Така висота… Як шофер?

— Пусте, ви потовкли йому лише ліве крило, за кілька десятків франків він замінить його.

— Поліція не прискіпувалась до нього?

— Лише поверховий допит. Має алібі: з п'ятої години сидів у тій самій кав'ярні, де пив аперитиви і я. Його звідти й витягли десь близько восьмої.

Дюбюель скинув черевики. Хотів уже іти, ти зупинився перед дверима. Обернувся й обійняв Віллі — отак, не випускаючи черевиків:і руки.

— Щасти тобі! — Відсахнувся, немов хтось міг звинуватити його в сентиментальності. — Я подам про себе звістку десь за тиждень. Доведеться пожити тут, щоб не викликати підозри. А ти попереджав, що їдеш… Та, гадаю, поліція скоро заспокоїться — в бюро ХА незабаром з'ясують, хто насправді загинув, 1 спишуть аварію на рахунок боротьби між розвідками. Подумають на «Інтелідженс сервіс». Я їм у машині докази залишив — хусточку англійського виробництва.

Дюбюель зник. Віллі постояв ще трохи перед дверима й пішов спати перед дорогою.