Ростислав Самбук - Щаслива зірка полковника Кладо

Сьогодні ввечері Віллі «проявить» Коломбового листа, де між рядками вписано важливі повідомлення від «полковника». Потім він зашифрує їх, та замість того, щоб завтра вранці передати Центру, заховає в тайник, обладнаний у тумбі письмового столу біля вмонтованого в неї ж таки передавача.

Віллі відгорнув комір пальта, швидко проминув кілька кварталів і сів за столиком кав'ярні, звідки бачив усіх, хто виходив з пансіону. Крейцберг з'явився через три хвилини після дев'ятої — в цей час Віллі, як правило, закінчував сеанс зв'язку з Центром, — і поява гауптштурмфюрера ще раз підтвердила Бутові здогадки: так, Крейцберг сидів за пеленгатором.

Гауптштурмфюрер проминув кав'ярню і, не озираючись, попрямував до центральної вулиці міста. Віллі, залишивши кілька монет на столику, вислизнув із кав'ярні й подався за ним, намагаючись триматися за спинами перехожих.

Навпроти готелю «Корона» стояло кілька автомобілів. Крейцберг підійшов до довгого потужного «хорха», йому відчинили передні дверцята, але машина не зрушила з місця. Крейцберг просидів у ній кілька хвилин і вийшов. Віллі помітив, що в автомобілі, крім шофера, на задньому сидінні примостився ще один пасажир.

Гауптштурмфюрер ішов швидко, не криючись, він звернув на вулицю, яка вела назад до пансіону, а Бут югнув до свого завулка.

Десь після десятої Віллі навшпиньки перебіг до Дюбюелевих покоїв і пошкрябався в двері. Дюбюель уже чекав на нього, хвилюючись. Але не спитав нічого — не вмикаючи світла, сів на ліжко, присунувши Бутові стілець. Віллі бачив у темряві лише білий прямокутник розстеленого ліжка й темний Дюбюелів профіль на віконному склі. Він намацав стільця й сів на нього верхи, спершись підборіддям на спинку. Дюбюель запропонував йому сигарету, закурили, і Віллі докладно розповів про події сьогоднішнього дня. Лише раз Дюбюель перебив його: поцікавився, чи запам'ятав він номер «хорха». Бут назвав, і Дюбюель задоволено крекнув. Але, вислухавши все до кінця, запитав начебто не до ладу:

— Ти проявив Коломбового листа?

— Звичайно.

— Дай сюди.

Запалив сірника, потім другого, читаючи повідомлення. Віддав листа Віллі й наказав:

— Завтра вранці вийдеш в ефір.

— Але ж Крейцберг одразу засіче мене!

Дюбюель не відповів. Подумав трохи й мовив:

— Ці дві радіограми ти мусиш передати завтра вранці.

Віллі й сам знав, чого вони варті, та все ж застеріг Дюбюеля:

— А як провалимося разом?

Дюбюель запалив ще одну сигарету — єдиний знак, що він хвилюється. Відповів спокійно:

— Треба прискорити події. Поки Крейцберг із компанією зовсім не акліматизувався тут. Ти правильно зробив, що прогулявся з гауптштурмфюрером. Тепер вони проковтнуть наживку, а за кілька днів — хтозна. Є в мене план, але без вантажної машини не обійтися…

— Можна взяти напрокат.

— І відкрити всі карти поліції?

— А-а, ти ось про що! — здогадався Бут. — А якщо викрасти?

— Завеликий ризик. Машина потрібна на точно визначену годину, а викрадення, сам розумієш…

— Так… — засмутився Бут, та відразу пожвавішав: — А коли домовитись?

— Як так? — не зрозумів Дюбюель.

— Шофер нашої хазяйки — хлопець-жох. Йому заплатити — залишить машину в умовленому місці.

— А потім заявить до поліції…

— Хто ж сам себе виказуватиме!

— Тоді домовляйся.

Вони до найменших подробиць обговорили Дюбюелів план, викурили ще по сигареті, й Віллі підвівся.

— Отже, так, — ще раз повторив Дюбюель, — завтра вранці при Крейцбергові ти попереджаєш хазяйку, що мусиш виїхати. За сніданком після ранішнього сеансу зв'язку.

— Так. — Віллі вислизнув у двері й через кілька хвилин уже спав сном праведника. Мав залізні нерви, і, певно, якби навіть був смертником у тюрмі, то й це б не завадило йому добре виспатися.

… Зміну в настрої Крейцберга Віллі помітив ще перед сніданком: гауптштурмфюрер дивився на нього ласкаво, мало не ніжно, мабуть, такими очима, як вовк на Червону Шапочку. Ледь не облизувався і посміхався, мов найкращому другові.

Віллі відповів йому широкою усмішкою і поспішив назустріч хазяйці, що завітала до їдальні.

— Мені прикро сповіщати вас про це, мадам, — поцілував руку, — та нагальні справи змушують залишити ваше благословенне місто. Завтра вранці… Після сніданку я зазирну до вас, щоб розрахуватися. — Кажучи це, краєм ока спостерігав за Крейцбергом і помітив, як спісніло в того обличчя.

Гауптштурмфюрер сів за стіл уже в іншому настрої. Усмішка зникла, чоло взялося зморшками.