Роберт Говард - Конан, варвар із Кімерії

Жах майнув в очах Тараміс: вона відразу зрозуміла, що Констанцій не наважився б на таку образу ні з того ні з сього,

— Божевільний! — сказала вона. — Хай у цій кімнаті я в твоїй владі, але тобі не минути помсти моїх слуг — вони на шматки розірвуть тебе, якщо посмієш мене торкнутися! Спробуй, якщо життя для тебе нічого не варте!

Констанцій розреготався, та Саломея зупинила його:

— Досить жартувати, перейдімо до справ. Слухай, люба сестричко. Це я послала Констанція в твою землю, тому що вирішила зайняти престол. А для цієї мети вибрала Сокола, бо він абсолютно позбавлений якості, іменованої у людей чеснотами.

— Дивуюся твоїй щирості, пані! — іронічно усміхнувся Констанцій і вклонився.

— Я послала його в Кауран. А коли його люди отаборилися під стінами і сам він попрямував у палац, пройшла в місто через Західну браму — бовдури, що стережуть її, вирішили, що це ти повертаєшся з вечірньої прогулянки.

Щоки Тараміс спалахнули, гнів узяв гору над королівською гідністю.

— Ти змія! — крикнула вона.

Саломея посміхнулась і продовжувала:

— Вони, звичайно, здивувалися, але впустили мене без зайвих слів. Так само пройшла я в палац і наказала варті, що стереже Констанція, зникнути. Потім прийшла сюди, а по дорозі заспокоїла твою служницю…

Тараміс зблідла і запитала тремтячим голосом:

— А потім?..

— Слухай! — Саломея гордо відкинула голову і показала на вікно.

Крізь товсті шибки все ж таки доносився рух загонів, брязкіт зброї й обладунків. Приглушені голоси віддавали накази чужою мовою, сигнали тривоги перемішувалися з переляканими криками.

— Люди прокинулись і дещо здивувалися, — ущипливо зауважив Констанцій. — Непогано б, Саломеє, піти заспокоїти їх.

— Віднині зви мене Тараміс, — відповіла відьма. — Нам потрібно звикати до цього…

— Що ви зробили? — закричала королева. — Що ви ще зробили?

— Ах, я зовсім забула тобі сказати, що наказала варті відімкнути брами. Вони здивувалися, але не посміли не послухатися. І ось армія Сокола входить до міста!

— Диявольський виплодок! — вигукнула Тараміс. — Ти скористалася нашою схожістю й обдурила людей! О Іштар! Мій народ вважатиме мене зрадницею! О, я вийду зараз до людей…

З крижаним сміхом Саломея схопила її за руки і штовхнула назад. Молоде й міцне тіло королеви виявилося безпорадним проти тоненьких рук Саломеї, наповнених нелюдською силою.

— Констанцію, тобі знайома дорога з палацу до підземелля? — запитала відьма і, бачачи, що Констанцій згідливо кивнув, продовжувала:

— От і гаразд. Візьми цю самозванку і відведи до найглибшої в’язниці. Варта там приспана зіллям — я поклопоталася про це. Поки вони не прокинулися, пошли кого-небудь перерізати їм горлянки. Ніхто не має знати, що сталося нині вночі. Відтепер я Тараміс, а вона — безіменний, забутий богами й людьми в’язень підземелля.

Констанцій посміхнувся, відкривши ряд великих білих зубів.

— Діла наші йдуть непогано. Сподіваюся, ти не відмовиш мені в невеликій розвазі, перш ніж ця пустунка потрапить до камери?

— Я тобі не забороняю. Напоум цю злюку, якщо маєш бажання.

Саломея штовхнула сестру в обійми Констанція і, торжествуюче посміхаючись, залишила спальні покої.

Вона ще раз посміхнулася, коли почула, ідучи довгим коридором, відчайдушний крик.

Одяг молодого воїна був укритий засохлою кров’ю, потом і курявою. Кров продовжувала сочитися з глибоких ран на стегні, на грудях і руках. Краплі поту виступили на його спотвореному люттю обличчі, пальці терзали покривало.

— Вона, певне, з’їхала з глузду! — знов і знов повторяв він. — Все це як поганий сон! Тараміс, улюблениця народу, продає нас цьому дияволові! О Іштар, краще б мене вбили! Краще впасти в бою, аніж знати, що королева зрадила свій народ!

— Заспокойся, Валерію, — благала дівчина, перев’язуючи йому рани. — Ну, любий, заспокойся! Ти роз’ятриш рани, а я не встигла ще покликати лікаря..

— Не роби цього! — сказав поранений юнак. — Чорнобороді дияволи Констанція “зачищатимуть” усі будинки в пошуках поранених кауранців і докінчать усіх, хто намагався дати їм відсіч. О Тараміс, як могла ти зрадити людей, що обожнювали тебе!

Валерій відкинувся на ложі, здригаючись від гніву, а перелякана дівчина обхопила його голову руками і притиснула до грудей; благаючи заспокоїтися,

— Краще смерть, аніж ганьба, що випала на долю Каурана, — стогнав Валерій. — Невже ти все це бачила, Ігво?