Роберт Говард - Конан, варвар із Кімерії

Губернатор прихильно подивився на відкрите лице Бальта і його міцну постать.

— Радий вітати тебе, юначе. Хотілося б, щоб більше приходило сюди твоїх родичів. Нам потрібні люди, звиклі до лісового життя. А то багато хто з наших солдатів і колоністів родом зі східних провінцій. Вони не лише не знають лісу, а й землю не вміють орати.

— Так, у Велітріумі багато таких, — погодився Конан. — Але послухай, Валанне, ми знайшли на дорозі мертвого Тіберія… — і коротко переказав усю похмуру історію.

Валанн зблід.

— Я не знав, що він покинув форт. Він що, з’їхав з глузду?

— Саме так, — кивнув Конан. — З’їхав з глузду, як і четверо інших. Кожен із них, коли надходила його година, втрачав розум і прямував до лісу назустріч власній смерті, немов кролик у пащу удава. Щось потягнуло його в гущавину. Проти чар Зогара Зага безсила аквилонська цивілізація.

— Солдати про це знають?

— Ми залишили тіло біля східної брами.

— Краще б ви заховали його в лісі. Солдати й без того хвилюються.

— Все одно б дізналися — чи так, чи сяк. Ну, залишив би я труп у лісі, а він би знову повернувся у форт. Як небіжчик Сократ — вони прив’язали його тіло до брами, щоб люди вранці знайшли його.

Валанн здригнувся. Відвернувшись, він підійшов до парапету вежі й мовчки подивився на темну воду річки, у якій відбивалися зорі. За річкою чорною стіною стояли джунглі. Віддалений рев пантери порушив тишу. Заходила ніч, заглушаючи голоси солдатів унизу й задуваючи вогні. Вітер шумів у чорних гілках, хвилював річкову гладінь. Вітер доносив із-за річки низький пульсуючий звук.

— А по суті, — сказав Валанн, немов би розмірковуючи вголос, — що ми знаємо… Що хто-небудь знає про те, що діється у хащах? Чули тільки неясні байки про величезні болота й річки, і що ліси покривають неозорі рівнини та гори й обриваються тільки на узбережжі Західного Океану. Але які таємниці приховує ця земля між Чорною Річкою й океаном, ми не насмілюємося навіть припустити. Жодна біла людина не повернулася з цих хащів і не розказала нам, що там діється. І вся наша наука й освіченість — тільки до західного берега цієї стародавньої річки. Хто знає, що за тварюки, земні й неземні, можуть знаходитися за межами того маленького світлого кола, яке ми називаємо знанням…

Хто знає, яким богам поклоняються в мороці цього язичницького лісу, що за демони виповзають із чорного болотяного багна? Хто може з упевненістю сказати, що всі мешканці цих темних країв належать до цього світу? Зогар Заг… Мудреці зі східних міст визнали б його примітивне чаклунство фокусами базарного факіра, а він звів із розуму й убив п’ятьох, причому абсолютно незбагненним чином. Я починаю сумніватися — чи з людиною ми маємо справу?

— Якби я підібрався до нього на кидок сокири, все стало б зовсім ясно, — пробурчав Конан.

Не питаючи, він налив собі вина, а інший келих посунув до Бальта. Той узяв келих, але з сумнівом подивився на господаря.

Губернатор обернувся до Конана.

— Солдати, які не вірят у духів і демонів, — сказав він, — уже в паніці від страху. А ти, хто вірить у духів, примар, гоблінів та іншу погань, зовсім нічого не боїшся.

— Немає на світі нічого такого, що не розрубала б холодна криця, — відповів Конан. — Ось я метнув сокиру в демона — і не влучив. Але ж я міг промахнутись у сутінках, сокира могла налетіти на гілку й відхилитися. Словом, я зійду з дороги, щоб помилуватися демоном, проте й іякому демону доргою не поступлюся. Валанн підвів голову й подивився кімерійцю в очі.

— Конане, від тебе зараз залежить більше, ніж ти можеш припустити. Ти знаєш усі слабкі місця провінції. Ти знаєш, що життя всього населення західного прикордоння залежить від цього форту. Якщо він упаде, червоні сокири встромляться у браму Велітріума раніше, ніж вершник устигне туди доскакати. Його Величність чи радники Його Величності не звернули уваги на моє прохання посилити прикордонний гарнізон. Вони знати нічого не хочуть про тутешні умови і не бажають присилати підкріплення. Доля прикордоння в наших руках.

Ти знаєш, що велика частина армії, що підкорила Конайохару, відкликана. Ти знаєш, що сил, які залишилися, недостатньо, особливо відтоді, як цей диявол Зогар Заг отруїв колодязі і за один день загинуло чотириста чоловік. Серед тих, що залишилися, багато хворих, укушених зміями чи поранених хижаками, яких навкруги форту стає все більше. Люди вірять у хвастощі Зогара, що він може викликати лісових звірів для розправи над своїми ворогами.