Джек Лондон - Серця трьох

— Так, сер, — повторив він у відповідь на питання чергового сержанта. — Це або двоє божевільних, або двоє злочинців. Будь ласка, сер, надішліть негайно поліцейську карету з охороною. Я ще не знаю, які страшні злочини, можливо, зараз відбуваються під цим дахом.

Тим часом швейцар, вийшовши на дзвоник до парадних дверей, з почуттям полегкості впустив Чарлі Тіпері, одягненого у фрак, незважаючи на ранкову годину, — швейцар знав, що це давній і вірний друг хазяїна. Так само зрадів йому і старший швейцар, що, підморгуючи і всіляко застерігаючи Чарлі Тіпері, розчинив перед ним двері бібліотеки.

Очікуючи побачити там Бог знає що або Бог знає кого, Чарлі Тіпері зайшов до кімнати, де сиділи незнайомі чоловік і жінка. Їхні засмаглі і втомлені після дороги обличчя не викликали в нього, як у Паркера, ніяких підозр, а скоріше спонукали поставитися до них з більшою увагою, ніж звичайно властиво жителю Нью-Йорка до пересічних приїжджих. Врода Леонсії вразила його, і він одразу зрозумів, що перед ним справжня леді. Бронзове обличчя Генрі, так схоже на Френка і Р. Г. М., сподобалося йому і викликало повагу.

— Доброго ранку, — привітав він Генрі, вклоняючись обом. — Ви друзі Френка?

— О, сер! — вигукнула Леонсія. — Більше ніж друзі! Ми приїхали, щоб врятувати його. Я читала ранкові газети. Якби не глупота слуг…

У Тіпері зникли останні сумніви. Він простягнув руку Генрі.

— Чарльз Тіпері, — відрекомендувався він.

— Морган, Генрі Морган, — у свою чергу назвав себе Генрі, хапаючись за його руку, ніби потопельник за рятувальний пояс. — А це міс Солано. Сеньйорита Солано — містер Тіпері. Власне кажучи, міс Солано — моя сестра.

— Я прийшов сюди у тій же справі, що й ви, — заявив Чарлі Тіпері після того, як познайомилися. — Врятувати Френка, наскільки я розумію, може лише дзвінка монета або такі цінності, які можна перевести на гроші. Я приніс усе, що мені вдалося нашкрябати за ніч, хоча я й переконаний, що надзвичайно мало…

— Скільки ви принесли? — навпростець запитав Генрі.

— Мільйон вісімсот тисяч. А ви?

— Та так, дрібниці, — сказав Генрі, вказуючи на розкриту валізу і не підозрюючи, що він говорить із представником третього покоління ювелірів — експертів із коштовного каміння.

Чарлі Тіпері взяв навмання кілька самоцвітів і швидко оглянув їх, а ще швидше визначив на око, скільки їх тут; обличчя його спаленіло — так він був вражений.

— Та тут на мільйони й мільйони доларів! — вигукнув він. — Що ви думаєте з ними робити?

— Продати їх, аби врятувати Френка, — відповів Генрі. — їх приймуть як забезпечення під будь-яку суму, чи не так?

— Закрийте валізу! — наказав Чарлі Тіпері. — Я зараз зателефоную. Я хочу застати батька, поки він ще вдома, — кинув він через плече, уже стоячи біля телефону і чекаючи, коли його з’єднають з батьком. — Звідси до нас лише п’ять хвилин ходу.

Він саме закінчував коротку розмову з батьком, коли до кімнати зайшов Паркер у супроводі лейтенанта поліції і двох полісменів.

— Ось вона, уся зграя, лейтенанте, заарештуйте їх, — сказав Паркер. — Ах, прошу пробачення, містере Тіпері! Не вас, звичайно! Тільки ось цих двох, лейтенанте. Хай суд вирішує, хто вони. Божевільні чи ще щось гірше.

— Здрастуйте, містере Тіпері, — сказав лейтенант, упізнавши молодика.

— Нікого не треба заарештовувати, лейтенанте Берні, — посміхнувшись, зауважив Чарлі. — Можете відіслати свою карету. Я поясню потім усе інспектору. Але вам доведеться проводити мене і цих підозрілих людей з їх валізою до мене додому. Ви будете нас охороняти. О, не мене, а цю валізу: в ній мільйони — холодні, сліпучі, прекрасні. Коли я відкрию цю валізу перед моїм батьком, ви побачите таке, що мало кому доводилося колись бачити. А тепер ходімо! Ми тільки гаємо час.

Він разом з Генрі схопився за ручку валізи. Помітивши це, лейтенант Берні негайно підскочив до них.

— Поки ми ще не домовилися, я, мабуть, сам понесу її, — сказав Генрі.

— Звичайно, звичайно, — погодився Чарлі Тіпері. — Тільки не будемо марнувати дорогоцінного часу. Адже нам ще треба домовитися. Ходімо ж! Швидше!

Мораторій, оголошений урядом США, допоміг стабілізувати становище, акції на біржі перестали падати, а деякі навіть піднялися в ціні. Така картина спостерігалася стосовно акцій майже всіх підприємств, за винятком тих, у які були вкладені капітали Френка і на які нападав Ріган. Він продовжував грати на зниження, викликаючи неухильне падіння цін, і з радістю відзначив, що на рийку з’явилися великі пакети акцій “Темпіко петролеум”, котрі, мабуть, викидав не хто інший, як Френк.