Джек Лондон - Серця трьох

— Я добре знаю батька, — сказав він Френку. — Я спробую вмовити його, але не сподівайся, що з цього щось вийде. Скінчиться тим, що ми з ним посваримося. Найприкріше те, що в нього ж є готівка, не говорячи вже про безліч усяких цінних паперів і державних облігацій. Але, бачиш, мій дід у молодості, коли тільки зводився на ноги і засновував справу, позичив одному своєму другу тисячу доларів. Він так і не одержав боргу і до самої смерті не міг цього забути. Не може забути цього і мій батько. Цей сумний досвід запам’ятався їм обом на все життя. Батько не дасть ні пенні, навіть на Північний полюс, якщо не одержить заставну на всі ці льоди, та до того ж він пошле туди експертів, аби оцінили їх. А в тебе ж немає ніякого забезпечення. Та я ось що тобі скажу. Я поговорю зі старим сьогодні по обіді — тоді він буває у доброму гуморі. Потім я подивлюся, що я маю сам і що можу для тебе зробити. О, я розумію, що кілька тисяч тебе не вдовольнять, але я намагатимуся, щоб дістати побільше. Як би там не було, завтра о дев’ятій я буду в тебе…

— Гм, завтра і в мене клопітливий день, — зауважив Френк і потис руку приятелю. — Мене вже о восьмій не буде вдома.

— У такому разі я приїду до восьмої, — сказав Чарлі Тіпері і ще раз щиро потис йому руку. — А поки займемося справою. У мене вже є деякі ідеї…

Того ж дня у Френка було ще одне ділове побачення. Коли він повернувся до контори свого маклера Бескома, той повідомив йому, що телефонував Ріган і хотів зустрітися з ним. Ріган просив передати, що в нього є для Френка цікаві новини.

— Я негайно поїду до нього, — сказав Френк, беручись за капелюха; обличчя його оживила надія. — Він давній друг мого батька, і якщо хтось ще може врятувати мене, то це, мабуть, він.

— Я в цьому не певен, — кивнув головою Беском і трішечки помовчав, не наважуючись сказати. — Я телефонував йому перед вашим поверненням з Панами. Я був з ним відвертим. Я сказав, що ви у від’їзді і що становище ваше досить скрутне, і… навпростець запитав: чи можу я розраховувати на його допомогу у разі потреби? А він почав викручуватися. Ви знаєте, як люди вміють викручуватися, коли їх просять про послугу. Так було і з ним. Але мені здалося, що тут криється ще дещо… Ні, я не зважився б сказати, що це ворожість, а тільки в мене склалося враження… Ну, загалом, мені здалося, що він якийсь надто байдужий і холодний.

— Яка дурниця! — розсміявся Френк. — він був надто близьким із моїм батьком.

— А ви колись чули про злиття “Космополітен рейлвейз”? — багатозначно запитав Беском.

Френк кивнув.

— Проте мене тоді ще не було на світі, — дещо згодом сказав він. — Я тільки знаю з чуток. То розкажіть, у чому там річ? Чому ви раптом про це згадали?

— Занадто довго розповідати, але послухайте моєї поради: коли побачите Рігана, не викладайте йому усіх своїх карт. Нехай він зіграє першим. І якщо він може вам щось запропонувати, хай зробить це без усякого прохання з вашого боку. Звичайно, можливо, я й помиляюся, та вам не зашкодило б спочатку подивитися його карти.

За півгодини Френк уже сидів у кабінеті Рігана. Він цілком усвідомлював, що йому загрожує, але стримувався, аби не зізнатися в цьому відверто; проте, пам’ятаючи пораду Бескома, намагався байдуже говорити про стан своїх справ і навіть жартував.

— По вуха загруз, га? — почав Ріган.

— Та ні, голова в мене ще на поверхні, — жартівливо відгукнувся Френк, — і ще можу дихати.

Ріган відповів не відразу. Якусь мить він вивчав останні дані на стрічці біржового телеграфу.

— І все ж ти викинув на ринок досить багато акцій “Темпіко петролеум”.

— Зате їх прямо вихоплюють з рук, — сказав Френк і вперше з подивом подумав, що, можливо, Беском і мав рацію. — Нічого, я змушу своїх супротивників проковтнути стільки акцій, що їм стане нудно.

— І все-таки акції “Темпіко” починають падати, хоч їх активно й купують. От що надто дивно! — сказав Ріган.

— Коли на біржі йде гра на зниження, трапляються дивні речі, — спокійно і мудро заперечив Френк. — Але коли мої вороги напхають собі черево тим, від чого я з радістю готовий позбутися, їх ухоплять кольки. І тоді декому доведеться дорого заплатити за те, щоб позбутися наслідків своєї обжерливості. Я гадаю, що вони вивернуть кишені ще до того, як я розправлюся з ними.

— Але ти вже дійшов межі, мій хлопчику. Я стежив за цією битвою на біржі, коли тебе ще тут не було. “Темпіко петролеум” — твоя єдина й остання опора.

Френк похитав головою.

— Це не зовсім так, — збрехав він. — У мене є капіталовкладення, про які мої вороги навіть не здогадуються. Я їх заманюю в пастку — навмисно заманюю. Звичайно, Рігане, це між нами. Адже ви були другом мого батька. Я викручуся з цієї ситуації. Тож послухайте моєї поради і купуйте мої акції, поки ціни на ринку такі низькі. Можете не сумніватися, що потім матимете з цього зиск.