Юрій Дольд-Михайлик - У чорних лицарів

- І це... Я був на Східному фронті, працював на захопленій нами території, отже, стикався з партизанами - щойно вами прочитане характеризує їх якнайкраще.

- Так чим же, по-вашому, нас вигнали з Росії - дрючками чи "катюшами"? Берлін росіяни брали з допомогою голобель чи танків і артилерії?

Шрам на обличчі Шлітсена з блідо-рожевого став фіолетово-червоним.

- Не перебільшуйте моці росіян. Воєнні поразки дуже часто випливають не з переваги однієї сторони, а з помилок, припущених другою стороною... часом просто через фатальний збіг обставин... Проживши стільки серед росіян, ви підсвідоме ідеалізуєте їх. Своєрідний гіпноз оточення, - в'їдливо зауважив Шлітсен.

"Ага, і він знає біографію Гольдрінга, - відзначив про себе Фред.- Що ж, тоді і триматися треба з властивою баронові зверхністю".

- Розвідник, гер Шлітсен, керується не підсвідомими почуттями, а розумом, свідомістю покладеного на нього обов'язку, - гостро кинув він.- Що ж до гіпнозу оточення...

-- Гершафтен! Гершафтен! Навіщо такі пристрасті! - втрутився Нунке.-Навіщо чіпати давноминуле, коли у нас так багато справ сьогодні.

- Дозвольте не погодитись з вами, гер Нунке! - заперечив Фред.- В минулому ховається коріння сучасного, так само як в сучасному - коріння майбутнього. Тому хибна оцінка давніх подій може призвести і до хибних висновків зараз. Боюсь, якраз гер Шлітсен знаходиться під гіпнозом... хибних ідей. Я розвідник з походження, розвідник за освітою і професією. Як, гадаю, і шановний гер Шліт-сек. А як розвідники, ми не маємо права недооцінювати сили ворога. Краще вже переоцінити, ніж недооцінити...

- Абсолютно згоден з вами, гер Шульц, абсолютно! - Нунке глянув на Фреда, потім на свого заступника, поглядом закликаючи їх припинити суперечку.- Тільки ми прийшли сюди не для дискусій, якими б цікавими вони не були...

- 3 охотою вас вислухаю.

- Перш ніж приступити до справи, ще одне. Як ви себе почуваєте, гер Щульц?

- Цілком задовільно фізично, проте морально...

- Розумію, дуже добре розумію, ви засиділись серед чотирьох стін, а тому й нудьгуєте. Тоді, може, погодитеся трохи розім'яти м'язи?

- Ще б пак! Залюбки поблукав би по саду. Шлітсен посміхнувся.

- Йдеться про щось більше, ніж прогулянка по парку, - багатозначно почав було він, але, помітивши нетерплячий рух шефа, урвав мову.

- Так, значно більше, - підтвердив Нунке.- Не хотілося б вас квапити, але бувають випадки, коли можна покластися лише на людей перевірених і цілком певних. На жаль, я не можу пояснити ситуації в повному обсязі, бо й сам керуюся лише вказівками згори. Ви, як і я, людина військова, отже, розумієте: накази треба виконувати, а не обговорювати.

- Йдеться про якесь доручення?

- І дуже серйозне.

- Тоді ви мене здивували: як можна новакові, людині ні з чим тут не обізнаній...

- Я знайомий з вами не перший день і знаю ваші якості: вміння швидко орієнтуватися в складній обстановці, рішучість, хоробрість. Призначаючи вас комендантом Кастель ла Фонте, я мав про вас всі потрібні відомості і ніколи не каявся, що спинив вибір саме на вас.

- Дуже вам вдячний...

- Таким чином, ваші побоювання...

- Пробачте, але повинен же я знати бодай таку дрібничку: чиї накази я мушу виконувати!

- Пригадайте нашу першу розмову тут-таки.

- Здогадка - ще не певність. А наосліп я діяти не збираюсь. Що собою являє ваша школа "лицарів благородного духу"? Так, здається, зветься цей богоугодний заклад?

- Ет, вивіска! Данина схильним до романтики іспанцям. Ширма, за якою можна почувати себе зручніше і безпечніше. Таким, як ми з вами, людям, що піклуються долею не тільки Німеччини, а всього західного світу, треба накопичувати сили потай. Поки що. За якою завгодно вивіскою!- з пафосом вигукнув Шлітсен.- Усвідомивши свою історичну роль, ми незабаром об'єднаємо свої розпорошені сили і тоді...

- Чудесно сказано, гер Шлітсен, але я волів би перейти до справи, - поморщився Нунке, знаючи схильність свого заступника до довгих і пишних промов.- А справа полягає ось у чому...

Начальник школи спинився, ніби хотів паузою підкреслити всю вагомість того, до чого збирається перейти. Показуючи, що він розуміє це, Фред виструнчився на стільці.

Шлітсен поклав на край попільнички сигару, яку хотів було припалити.

- Минулого разу ми з вами говорили про становище, в якому опинилась Німеччина, її розчленовано, в ній господарюють переможці. Ми не можемо сховати від них своїх фабрик, заводів, усіх тих матеріальних надбань, що є невід'ємною власністю нації. Але ми можемо сховати інше - наші державні таємниці, зробити так, щоб сюди око переможців не сягнуло. Йдеться про державні секретні документи, листування, що йшло поза звичайними дипломатичними каналами, списки потрібних для відновлення фатерлянду людей... Ви не новак у таких справах, Фред, тому не вдаватимусь до зайвих пояснень. Скажу лише одне: значну частину таких документів сховано і сховано якнайнадійніше. Але є документи, потрібні вже сьогодні, так би мовити, для поточних справ... Хоча б такої школи, як наша. Зрозуміло?