Максим Кідрук - Подорож на Пуп Землі (Т. 2)

Звісно, я розумію, наскільки безглуздими та далекими можуть видаватися вам такі проблеми. Певна річ, дуже важко, сидячи в зручному кріслі де-небудь в Україні чи будь-якій іншій європейській країні, коли за вікном приязно сяє сонечко і лагідний вітерець колише верхівки дерев, перейматися тим, що десь в Арктиці та Антарктиці тануть льодовики. Що з того, скажете ви, що цього року Антарктида «схудла» на кілька сотень тонн прісного льоду? Яке нам діло до кількох нещасних ведмедів, що не змогли догребти до берега?

Планета Земля - дуже складна система, і ми ще й досі не до кінця знаємо закони, за якими вона функціонує. Ми можемо лиш здогадуватись і висувати теорії про ті чи інші взаємозв’язки між природними явищами на основі статистичних даних. Утім, уже зараз не можна не помітити разючих і не завжди позитивних змін того середовища, у якому живемо. При цьому ніхто не поручиться, абсолютно ніхто не дасть гарантії, що одного дня ці зміни не стануть критичними, набувши незворотного характеру. Згадайте хоча б острів Пасхи. Останнє дерево впало (не зрубати його - означало залишити таке багатство ворожому кланові), після чого на Рапа Нуї настав колапс. Усього за кілька років повносила розвинута цивілізація перетворилася на зграйку дикунів, які гризуться між собою за останні шматки їжі.

Що ж трапиться, коли впаде наше «останнє дерево»?

На превеликий жаль, більшість людей пов’язують із глобальним потеплінням лише зростання рівня світового океану. Насправді ж для багатьох регіонів наслідки будуть катастрофічні.

За останнє століття за різними оцінками середня температура світового океану підвищилася на 0,2…0,6°C і продовжує зростати експоненціально. Якщо вона підніметься ще хоча б на 1…1,5°C, то всі прибережні міста на південному березі США, на східному узбережжі Японії, в Індонезії, на Філіппінах в буквальному розумінні порве на шматки ураганами ще задовго до того, як вони будуть затоплені внаслідок підвищення рівня океану, спричиненого таненням льодяних торосів у Антарктиді.

Зміна кліматичних зон завдасть чималої шкоди сільському господарству. В помірних регіонах почастішають засухи, в тропічних лісах спочатку зросте кількість опадів, що призведе до вимивання ґрунтів, врешті-решт перетворивши джунглі на пустелю.

Низькі температури вдержують певні мікроорганізми та різних шкідливих комах від проникнення у високі широти. Поширення цих мікроорганізмів, викликане глобальним потеплінням, призведе до розповсюдження не властивих для даних регіонів хвороб (наприклад, малярії).

Збільшення кількості опадів підвищить ризик повеней.

Екстремальні погодні умови наберуть загрозливого характеру.

В горах зникнуть зони вічних снігів, що порушить систематичність зрошення низинних територій, а це призведе до руйнування цілих екосистем, і т. д. і т. п.

Насамкінець я хочу розповісти ще одну історію, яка, гадаю, зведе докупи всі інші.

Якось я натрапив в Інтернеті на цікаву статтю, де йшлося про найбільш віддалені фотознімки нашої рідної планети. Фотографії були зроблені з апарата «Voyager 1», 722-кілограмового автоматичного зонда, який було запущено в космос американцями у вересні 1977 року. Початковою задачею «Вояжера» було вивчення Юпітера та Сатурна, втім, на сьогоднішній день апарат все ще функціонує, продовжуючи досліджувати Сонячну систему. Станом на 21 грудня 2009-го «Вояжер 1» знаходився на відстані 112,06 астрономічних одиниць (16,49 мільярдів кілометрів) від Сонця, вийшовши за межі ударної хвилі [61]. На цій відстані даний зонд є найбільш віддаленим об’єктом у космосі, що будь-коли був створений людиною. Трохи раніше, у 1990-му, коли «Вояжер 1» щойно досягнув рубежів Сонячної системи, астроном Карл Саган запропонував керівництву NASA, щоб у цей момент супутник повернувся і «кинув останній погляд» на планету з відстані майже сім мільярдів кілометрів. Головне управління американської аерокосмічної агенції дало згоду, після чого апаратові послали команду розвернутись і зробити кілька знімків тієї частини зоряного неба, де знаходилася Земля.

Пізніше Саган написав книгу «Блідо-блакитна точка». Назву навіяв знімок з «Voyager 1». «Подивіться на цю точку. Це тут. Це - дім. Це - ми. На ній усі, кого ви любите, всі, кого ви знаєте, всі, про кого ви коли-небудь чули, будь-яке людське створіння, якому довелося прожити життя», - пише Саган.

Побачивши фотографію, яка додавалась до статті, я вкотре подумав про урок острова Пасхи. Я пригадав ось ту маленьку чорну пляму, яка позначає його на карті безмежного Тихого океану. Адже насправді проблема не в тому, що серед нас, землян, немає людей, котрі не розуміють небезпеку легковажного використання природних ресурсів. Проблема не в тому, що, не усвідомлюючи вразливості нашого світу, ми не можемо відмовитися від своїх «ідолів»: дорогих машин, що жеруть більше 15 літрів пального на сотню кілометрів, шикарних будинків, які споживають стільки енергії, скільки ще століття тому вистачило б на ціле місто, персональних літаків, люксових яхт, телевізорів, комп’ютерів, зайвого одягу, шкіряних крісел, необ’ємних холодильників, скрипучих принтерів, парфумів, заморських фруктів, мобільних телефонів з пакетом абсолютно непотрібних функцій і ще багатьох речей, без яких оті найзаможніші 20% людей не можуть уявити свого життя… Проблема навіть не в тому, що природні ресурси є дійсно обмеженими, і раніше чи пізніше ми вичерпаємо їх до дна.