Літературний шлях Г. Хоткевич розпочав у другій половині 90-х рр. У ранніх оповіданнях «Грузинка» (1897), «Блудний син» (1898), «Різдвяний вечір» (1899), «Як тітка Майстриха глечика скидала» (1900), в циклі «Життєві аналогії» (1897–1901) письменник іде у фарватері класичних традицій української літератури. Основна тематика його творів цього періоду — показ важкого життя селянина-трудівника, викриття паразитизму й розбещеності панівних класів. Ранні твори Г. Хоткевича написані в реалістично-побутовій манері. Та художній рівень їх неоднаковий. Поряд з слабкими, композиційно крихкими оповіданнями, серед цих творів є й такі, в яких письменник, за висловом І. Франка, «піднімається на висоту справжнього таланту» [76] Іван Франко. З останніх десятиліть XIX в. // Літературно-науковий вісник. — 1901.— Т IX. — С. 118.
.
Саме життя, ті важливі суспільно-політичні події, що на початку 1900-х рр. потрясли основи царської монархії, справили глибокий і благотворний вплив на творчість письменника.
Г. Хоткевич — один з тих письменників, які стали літописцями такої визначної події, як революція 1905–1907 рр. Очевидець і активний її учасник, він оперативно відобразив різні аспекти цієї історичної події в публіцистично-мемуарних творах, у драмах. Характерною особливістю всіх цих речей є художня документальність, історична достовірність. Справа в тому, що вони писалися на основі особистих спостережень, на підставі пережитого і передуманого. При цьому важливо наголосити, що, будучи в еміграції, живучи поза межами Росії, Г. Хоткевич мав змогу писати про революцію 1905–1907 рр., не оглядаючись на цензуру, тобто не пристосовуючись до обставин поліційно-чиновницької влади. Тогочасні історичні події мали принципово важливе значення для стабілізації демократичних поглядів Г. Хоткевича, його активнодійової громадянської позиції, для розширення творчого діапазону його прози; драматургії, публіцистики, збагачення тематики й проблематики всієї творчості. Провідною темою творчості письменника стає тема боротьби народу проти соціального і національного поневолення, проти самодержавства, польсько-шляхетського гніту. Ці нові ідейні й художні тенденції найповніше виявилися в драматичній трилогії Г. Хоткевича «Лихоліття» (1906), «Вони» (1909), «На залізниці» (1910), а також в циклі оповідань і нарисів «Голодовка», «У свобідній країні», «Так мусило бути» та в інших, [77] Вперше опублікував С. Пінчук в журн. «Жовтень». — 1969.— № 1.—С. 67–84.
творах. До цієї теми Г. Хоткевич звернувся і в драматичних картинах «Село в 1905 році» (Харків, 1929).
Перебування в Галичині, вивчення життя і побуту трудового народу обумовило появу цілого ряду нових оповідань і нарисів, повістей і п'єс. З українських письменників-наддніпрянців Г. Хоткевич, може, найглибше проник у світ думок і почуттів гуцулів. Письменник бачив, у яких важких соціально-політичних умовах живе український народ під гнітом австро-угорської монархії. Він з глибокою симпатією ставився до трудового селянства, співчував йому. В низці оповідань і нарисів Г. Хоткевич показує, що в Австро-Угорщині панує така ж «демократія», як і в умовах царської Росії (нарис «У свобідній країні»).
У творах «Троє», «Перед дверима», «Так мусило бути», що становлять ідейно-тематичний цикл і є в своїй основі документальними, автор змалював образ месника за кривди народу, людини, яка свідомо йде на найвищу жертву в ім'я його свободи. Тема їх — обов'язок революціонера перед своїм народом, заклик до боротьби проти тиранії. В психологічному етюді «Перед дверима» короткими, але виразними штрихами змальовано внутрішнє переживання революціонера, який через кілька хвилин повинен вчинити замах. Ці хвилини стають для героя нарису пробним каменем усього життя: перед очима проходить історія народу, його страждання і надії; герой, врешті, ще раз переконується, що його вчинок буде відплатою за кривди свого народу, що він пожертвує своїм життям не марно.
Оригінальне за своїм ідейним задумом оповідання «Так мусило бути». Письменник на цікавому сюжетному матеріалі проводить думку, що справжнім революціонером є той, хто бореться не лише за волю свого народу, але й за волю всіх пригноблених. Г. Хоткевич виступає тут як письменник-інтернаціоналіст. Він зриває маску «революційності» з тієї польсько-шляхетської інтелігенції, яка чваниться своїм Демократизмом, вільнолюбством, героїзмом, а в той же час не визнає права на таку ж свободу за українським народом. Ідея твору виражена в словах: «Тиран є тиран, до якої б нації він не належав, і його треба знищити».
Читать дальше